Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
О так! Сьогодні в Україні суцільні проблеми. Інфляція, спад виробництва, дорожнеча. Уряд сте лить м’яко, обіцяючи на кожен відсоток підвищення цін — 0.8 відсотка зростання платні. Але це — теоре тично. В щоденному житті — зовсім інакше: заробітна платня зросла (і то далеко не в усіх) — у два рази, ціни — в 7-10 разів. І все ж... Мусимо підніматись над буднями. Мусимо думати про неминуще — Україну і її майбутнє. Щоб якомога менше було ображених, скривджених, покинутих. Щоб горе не залишало страшних карбів на дитячих душах і личках. Діти люблять батьків. Батьки — дітей. На цій любові тримається світ. Ця любов робить нас людь ми. А коли — все навпаки? Коли не має кого лю бити? Пам’ятаєте Ганнусю — дівчинку з сумними очима? Володю? І ось уявімо: їхні матері поверну лися з місць позбавлення волі. Діти великодушні. Вони легко прощають. Але це буде згодом, колись... А нині? Адже малюки мріють про ’’біленький, серед саду, будиночок, свого цуцика й свою сивеньку кицьку... А мама прийшла з роботи й чистить картоп лю, тато читає газету. А на вікні цвіте така весела- весела блакитна квітка...” Пані Олена зрозуміла хід моїх думок і мовила коротко: — Ми не беремо на себе ролю суддів, не вино симо вироку: не люби! — А за мить додає: — Люд ська, надто дитяча душа, дуже складна. Як часто навіть ми, дорослі, любимо тих, хто не вартий нашої любови! То що вже казати про дітей. Вони ладні забути все і любити кожного за приязне слово й лагідний погляд. А образ мами чи тата в їхніх марен нях, у снах так вивищується, що інколи зовсім не схожий на реальний. І вони люблять, по суті, свою мрію... Вона, та мрія, служить їм опорою. Я йшла двором інтернату. Клени догорали. Я подумала: ’’Тому, що пізня осінь. І, може, від болю...” Раптом почула плач. Оглянулась. На ґанку сиділа дівчинка років восьми. Сукенка з торочкою білого мережива на комірці, курточка. Безсило притиснуті до грудей руки. Двоє хлопчиків стригли її. Мовчки. Один знехотя підвів голову: ’’Медсестра попросила. Бо всього три дні погостювала в бабусі і ось при несла нам...” Я все зрозуміла... Дівчинка захлиналась від сліз. Так плачуть з великого горя, від безсилля. Від неможливости захистити себе. Я сказала: ”Ну що ти... Заспокійся. Це ж не надовго. Волоссячко швидко відросте й буде ще гарнішим. А покищо походиш трохи в хустинці.... Зате навесні ти будеш гарнішою від усіх — твоя голівка сяятиме, як кульбабка...” Подивилася вдячно. Схлипнула. Один із хлопчиків мовив: ’’Справді... Не плач. Скоро кінчаємо...” Мала облизала пересохлі губи. Про що вона думала? ’’Якби була мама...” Господи! Якби була мама... Скільки разів я повто рювала ці слова! І повторюю ще й тепер. Вони стали моєю молитвою... ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО ЧУЮ Чую, земле, твоє дихання, Розумію твій тихий сум, Як на тебе холодні світання Ронять пригорщами росу. Знаю — зливи, та буйні грози, І роса в шумовинні віт — То сирітські, вдовині сльози, То замучених предків піт. Назбирала ти їх без ліку На роздоллі полів, дібров, Щоб живили тебе довіку Людські сльози і людська любов. Яка проста і яка недосяжна мрія — молитва! Навіть тоді, коли в спальні тепло, коли в клясах — кольорові телевізори, коли носиш французькі джин си й інколи п’єш чай з паризькими цукерками... Київ. 10 НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
