Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У Києві є музеї Тараса Шевченка, у Каневі, не далеко Черкас, біля могили Шевченка, є його музей, а в Черкасах — новий, невеликий, але оригінальний і чепурний музей "Кобзаря” — не поета, а його книжки, власне книжок, його і про нього. Завідує музеєм Ольга Шаран. Тут зібрано чимало першодруків, а також копій видань, документів, рисунків, картин. Але що, зокрема, цікаве — це те, що в будинку, в якому знаходиться музей "Кобзаря”, свого часу пере бував сам Кобзар. Це був будинок заможного україн ця, який, коли довідався, що поліція заарештувала Шевченка під час його відвідин Черкащини і тримала під слідством у черкаській в’язниці, заплатив за нього поруку ще й подарував шефові свій годинник, і взяв Шевченка до себе на час слідства. Все це розпові дають музейні екскурсоводи і показують кімнату — посередині між двома іншими з основними фондами музею, — де ночував Шевченко. Ви в гостях у Тараса! Тут він сидів, стояв, лежав, щось говорив, мабуть, і писав — нехай всього кілька днів. До речі, тепер в Україні є два види музеїв: ’’совєтські”, де здебільшого працюють люди, для яких це такий собі "джаб”. Вони дивляться на вас з-під лоба і ніби запитують "Чого ви тут шукаєте і заважаєте мені?” Або якщо ви приїхали як член важливої ’’делегації”, тоді вони з пам’яті щебечуть затверджені рядки скрипту і воліють, коли їм не перебивати запитаннями. Але є й такі музеї, де тепер працюють люди, які справді зацікавлені своєю працею, які дають пояснення на підставі власних знань, власних досліджень. До цієї другої категорії, безумовно, належить музей ’’Кобзаря” у Черкасах, на одній з головних вулиць міста. В цьому музеї порівняно мало шевченкіяни, виданої на заході. Зокрема відсутні твори Шевченка у чотирнадцяти томах, видання Миколи Денисюка з 1950-их — 1960-их років. Якщо б хтось міг придбати цей комплект і завезти його в Черкаси, збагатив би музей, який заслужив собі на підтримку, а від дирек тора Ольги Шаран і ЇЇ співробітників відчув би справжню вдячність. До речі, в Черкасах є ще один музей — Обласний краєзнавчий, який напівсовєтський, а напівсучасний. Це елеґантний сучасний будинок на березі Дніпра, де перші два поверхи в березні 1993 року ще були влаштовані по-совєтськи: неестетично зібрані експо нати, льозунґи на червоному тлі, бадьорі лиця. Але з горішніх двох поверхів вже почалася переміна. Ди ректор музею Микола Корнієнко зібрав автентичну народну ношу з різних частин Черкащини, а також кераміку археологічного калібру, розкопану в цьому реґіоні України, і новіші предмети щоденного вжитку. Все це естетично виставлене і освітлене, з добрими поясненнями. Коштовний одяг звичайних селян-зем- левласників Черкащини, який зберігся у родинних скринях їх збіднілих нашадків-колгоспників, дає уяву Черкаський обласний краєзнавчий музей. Cherkasy region ethnographic museum. про людей, з якими спілкувався Шевченко, коли заїжджав сюди з столиці імперії. При чому тут не якийсь один черкаський стиль, а різні варіянти його, з різних районів цієї землі, і на виставці в музеї ці відтінки відвідувач швидко помітить. Але в одному немає сумніву — черкащани взагалі вміли одягатися і знали специфіку і вартість матеріялів, з яких шили одяг. Українському Музеєві в Нью-Йорку, який постав на базі закупленої Союзом Українок Америки автен тичної української ноші, не зашкодило б познайоми тися з керівництвом Черкаського обласного крає знавчого музею. Виставка деяких його фондів, скажімо у новому приміщенні нью-йоркського Музею, була б надхненням для самих тільки дизайнерів- модельєрів з Сьомої авеню. На другому поверсі, у ще не оновленій частині черкаського музею, є куток журналіста й поета Василя Симоненка, який помер майже ЗО років тому, коли йому не було ще й ЗО років. Тут його диплом, знімки й медалі, але тут ще не видно того Василя Симоненка, який писав: У к р а їн о ! Ти для м е н е диво! Р ад и т е б е пер л и в д у ш і сію , Р ад и т е б е м и сл ю і т ворю . Х а й м овч ат ь А м е р и к и й Росії, К о л и я з т о б о ю говорю . У кр а їн о , т и м оя м олит ва. Ти м оя р о з п у к а в ікова... Г р о м о т и т ь н ад св іт о м л ю т а бит ва За т в о є ж и т т я , т в о ї права. Так писати в Україні три десятки років тому треба було бути Людиною з великої літери, а нині, за умов державної незалежности України, ці слова не втрачають свого значення. Можна сподіватися, що коли керівники музею посунуть переоформлення далі, то й куток Симоненка виглядатиме нормально. Чудом на могилу Василя знайшлося місце при головній дорозі черкаського кладовища, де похоро нені переважно заслужені партійні діячі, але, як ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1995 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
