Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У Києві є музеї Тараса Шевченка, у Каневі, не далеко Черкас, біля могили Шевченка, є його музей, а в Черкасах — новий, невеликий, але оригінальний і чепурний музей "Кобзаря” — не поета, а його книжки, власне книжок, його і про нього. Завідує музеєм Ольга Шаран. Тут зібрано чимало першодруків, а також копій видань, документів, рисунків, картин. Але що, зокрема, цікаве — це те, що в будинку, в якому знаходиться музей "Кобзаря”, свого часу пере бував сам Кобзар. Це був будинок заможного україн ця, який, коли довідався, що поліція заарештувала Шевченка під час його відвідин Черкащини і тримала під слідством у черкаській в’язниці, заплатив за нього поруку ще й подарував шефові свій годинник, і взяв Шевченка до себе на час слідства. Все це розпові дають музейні екскурсоводи і показують кімнату — посередині між двома іншими з основними фондами музею, — де ночував Шевченко. Ви в гостях у Тараса! Тут він сидів, стояв, лежав, щось говорив, мабуть, і писав — нехай всього кілька днів. До речі, тепер в Україні є два види музеїв: ’’совєтські”, де здебільшого працюють люди, для яких це такий собі "джаб”. Вони дивляться на вас з-під лоба і ніби запитують "Чого ви тут шукаєте і заважаєте мені?” Або якщо ви приїхали як член важливої ’’делегації”, тоді вони з пам’яті щебечуть затверджені рядки скрипту і воліють, коли їм не перебивати запитаннями. Але є й такі музеї, де тепер працюють люди, які справді зацікавлені своєю працею, які дають пояснення на підставі власних знань, власних досліджень. До цієї другої категорії, безумовно, належить музей ’’Кобзаря” у Черкасах, на одній з головних вулиць міста. В цьому музеї порівняно мало шевченкіяни, виданої на заході. Зокрема відсутні твори Шевченка у чотирнадцяти томах, видання Миколи Денисюка з 1950-их — 1960-их років. Якщо б хтось міг придбати цей комплект і завезти його в Черкаси, збагатив би музей, який заслужив собі на підтримку, а від дирек тора Ольги Шаран і ЇЇ співробітників відчув би справжню вдячність. До речі, в Черкасах є ще один музей — Обласний краєзнавчий, який напівсовєтський, а напівсучасний. Це елеґантний сучасний будинок на березі Дніпра, де перші два поверхи в березні 1993 року ще були влаштовані по-совєтськи: неестетично зібрані експо нати, льозунґи на червоному тлі, бадьорі лиця. Але з горішніх двох поверхів вже почалася переміна. Ди ректор музею Микола Корнієнко зібрав автентичну народну ношу з різних частин Черкащини, а також кераміку археологічного калібру, розкопану в цьому реґіоні України, і новіші предмети щоденного вжитку. Все це естетично виставлене і освітлене, з добрими поясненнями. Коштовний одяг звичайних селян-зем- левласників Черкащини, який зберігся у родинних скринях їх збіднілих нашадків-колгоспників, дає уяву Черкаський обласний краєзнавчий музей. Cherkasy region ethnographic museum. про людей, з якими спілкувався Шевченко, коли заїжджав сюди з столиці імперії. При чому тут не якийсь один черкаський стиль, а різні варіянти його, з різних районів цієї землі, і на виставці в музеї ці відтінки відвідувач швидко помітить. Але в одному немає сумніву — черкащани взагалі вміли одягатися і знали специфіку і вартість матеріялів, з яких шили одяг. Українському Музеєві в Нью-Йорку, який постав на базі закупленої Союзом Українок Америки автен тичної української ноші, не зашкодило б познайоми тися з керівництвом Черкаського обласного крає знавчого музею. Виставка деяких його фондів, скажімо у новому приміщенні нью-йоркського Музею, була б надхненням для самих тільки дизайнерів- модельєрів з Сьомої авеню. На другому поверсі, у ще не оновленій частині черкаського музею, є куток журналіста й поета Василя Симоненка, який помер майже ЗО років тому, коли йому не було ще й ЗО років. Тут його диплом, знімки й медалі, але тут ще не видно того Василя Симоненка, який писав: У к р а їн о ! Ти для м е н е диво! Р ад и т е б е пер л и в д у ш і сію , Р ад и т е б е м и сл ю і т ворю . Х а й м овч ат ь А м е р и к и й Росії, К о л и я з т о б о ю говорю . У кр а їн о , т и м оя м олит ва. Ти м оя р о з п у к а в ікова... Г р о м о т и т ь н ад св іт о м л ю т а бит ва За т в о є ж и т т я , т в о ї права. Так писати в Україні три десятки років тому треба було бути Людиною з великої літери, а нині, за умов державної незалежности України, ці слова не втрачають свого значення. Можна сподіватися, що коли керівники музею посунуть переоформлення далі, то й куток Симоненка виглядатиме нормально. Чудом на могилу Василя знайшлося місце при головній дорозі черкаського кладовища, де похоро нені переважно заслужені партійні діячі, але, як ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1995 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
