Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Р. Л. Хом’як В ГОСТЯХ У БОГДАНА, ТАРАСА І ВАСИЛЯ Дорога з Києва до Черкас приблизно така ж довга, як з Нью-Йорку до Філядельфії — яких 120 миль. Правда, там немає шляху типу Нью-Джерзі Турнпайк, а щось ближче до старої ’’одинки”. Коли їхати дорогою по лівому березі Дніпра, до Черкас можна заїхати за три години — взяти курс на Борис піль, а далі в південно-східньому напрямі до моста через Дніпро, і тут вже Черкаси, а Черкащина — це земля Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка і Василя Симоненка. (Так, Симоненко родом з Полтав щини, він любив Київ, а Львів чарував його, але, закінчивши журналістику в Києві, він вибрав собі Черкаси за місце проживання і праці. Там він і похований). До цих трьох постатей XVII, XIX і XX століть, які так близькі українцям, що вони можуть звертатися до них по імені, варто заїхати у гості. Тим більше, що ще не так давно — п’ять-шість років тому — приїхати на Черкащину нам, "діяспорникам”, було не просто. Щоб приїхати в Черкаси, треба було мати дозвіл у пашпорті, а відвідати Чигирин і Суботів — містечка Хмельницького — хіба треба було бути заслуженим членом закордонної компартії або достойним гостем тодішньої влади. А в 1987 році Чигиринові й Суботові грозила повна ізоляція, бо в тій околиці — рік після Чорнобиля — почали будувати нову атомну електро станцію, і тоді всі ці історичні місця України були б за дротами. — Мене це болить надзвичайно. Жоден народ не принижує себе так, як часом уміємо робити це ми, українці. Все це має свою причину... Вона — в бездержавності нашої нації, в мисленні, вихованому і ще й тепер пригніченому тоталітарним режимом... Окрім того, щоб любити рідну мову, — треба почу ватися українцем. Треба мати в собі не вбиті гени українства, а не відчувати себе приналежним до тра гічної "общности”, яка називається ’’совєтський на род...” До всього: яка держава світу має парлямент (згадаймо сумнозвісну групу 239), в якому частина депутатів — і не мала! — так відверто прагнула б ліквідувати цю державу — її суть, її символи, її мову? Сказано ж за Марксом — пролетарі не мають Батьків щини... Однак я переконана, що до старого немає вороття. Ніколи! Нізащо! Отже, питання мови — питан ня часу. Будемо ж терпеливими! Будемо відкривати україномовні кляси й школи в Дніпропетровську, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві... Це — важка робота, їй чиниться спротив на різних рівнях. Надто бунтують Пам'ятник Богданові Хмельницькому на Богдановій горі в Чигирині. Statue of Bohdan Khmeinytsky on Bohdan’s Hill in Chyhyryn. чиновники. Але, я переконана, народ завжди спромож ний захистити себе, свою культуру. Задля цього му симо працювати. Мусимо бути згуртованими, об’єднав шись в єдиний Український патріярхат. Ось те нор мальне й здорове, що дасть нам можливість відро дитись. — Що для вас Україна, пані Лілю? — Це те, що жило в мені з дитинства, що невід дільне від мене, що зі мною — завжди. Якби лихої години довелося мені впасти, це те, що здатне дати мені сили підвестися... Зрештою, це те, що привело мене в парлямент. Мій тато вимовляв це слово, як молитву. Це була його девіза і своєрідний код життя. Мій — теж. — Спасибі за розмову. Зичу вам успіхів та щастя і хочу насамкінець запитати вас, що ви хотіли б побажати українкам Америки, читачкам журналу ’’Наше Життя”? — Тримаймося разом. Завжди пам’ятаймо, хто ми і звідки... І — молімося за Україну! 14 ’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top