Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Р. Л. Хом’як В ГОСТЯХ У БОГДАНА, ТАРАСА І ВАСИЛЯ Дорога з Києва до Черкас приблизно така ж довга, як з Нью-Йорку до Філядельфії — яких 120 миль. Правда, там немає шляху типу Нью-Джерзі Турнпайк, а щось ближче до старої ’’одинки”. Коли їхати дорогою по лівому березі Дніпра, до Черкас можна заїхати за три години — взяти курс на Борис піль, а далі в південно-східньому напрямі до моста через Дніпро, і тут вже Черкаси, а Черкащина — це земля Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка і Василя Симоненка. (Так, Симоненко родом з Полтав щини, він любив Київ, а Львів чарував його, але, закінчивши журналістику в Києві, він вибрав собі Черкаси за місце проживання і праці. Там він і похований). До цих трьох постатей XVII, XIX і XX століть, які так близькі українцям, що вони можуть звертатися до них по імені, варто заїхати у гості. Тим більше, що ще не так давно — п’ять-шість років тому — приїхати на Черкащину нам, "діяспорникам”, було не просто. Щоб приїхати в Черкаси, треба було мати дозвіл у пашпорті, а відвідати Чигирин і Суботів — містечка Хмельницького — хіба треба було бути заслуженим членом закордонної компартії або достойним гостем тодішньої влади. А в 1987 році Чигиринові й Суботові грозила повна ізоляція, бо в тій околиці — рік після Чорнобиля — почали будувати нову атомну електро станцію, і тоді всі ці історичні місця України були б за дротами. — Мене це болить надзвичайно. Жоден народ не принижує себе так, як часом уміємо робити це ми, українці. Все це має свою причину... Вона — в бездержавності нашої нації, в мисленні, вихованому і ще й тепер пригніченому тоталітарним режимом... Окрім того, щоб любити рідну мову, — треба почу ватися українцем. Треба мати в собі не вбиті гени українства, а не відчувати себе приналежним до тра гічної "общности”, яка називається ’’совєтський на род...” До всього: яка держава світу має парлямент (згадаймо сумнозвісну групу 239), в якому частина депутатів — і не мала! — так відверто прагнула б ліквідувати цю державу — її суть, її символи, її мову? Сказано ж за Марксом — пролетарі не мають Батьків щини... Однак я переконана, що до старого немає вороття. Ніколи! Нізащо! Отже, питання мови — питан ня часу. Будемо ж терпеливими! Будемо відкривати україномовні кляси й школи в Дніпропетровську, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві... Це — важка робота, їй чиниться спротив на різних рівнях. Надто бунтують Пам'ятник Богданові Хмельницькому на Богдановій горі в Чигирині. Statue of Bohdan Khmeinytsky on Bohdan’s Hill in Chyhyryn. чиновники. Але, я переконана, народ завжди спромож ний захистити себе, свою культуру. Задля цього му симо працювати. Мусимо бути згуртованими, об’єднав шись в єдиний Український патріярхат. Ось те нор мальне й здорове, що дасть нам можливість відро дитись. — Що для вас Україна, пані Лілю? — Це те, що жило в мені з дитинства, що невід дільне від мене, що зі мною — завжди. Якби лихої години довелося мені впасти, це те, що здатне дати мені сили підвестися... Зрештою, це те, що привело мене в парлямент. Мій тато вимовляв це слово, як молитву. Це була його девіза і своєрідний код життя. Мій — теж. — Спасибі за розмову. Зичу вам успіхів та щастя і хочу насамкінець запитати вас, що ви хотіли б побажати українкам Америки, читачкам журналу ’’Наше Життя”? — Тримаймося разом. Завжди пам’ятаймо, хто ми і звідки... І — молімося за Україну! 14 ’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top