Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
гою "з клуночком надії і віри” (зверніть увагу на прек расний образ) і ”зі серцем, розспіваним спогадом радостей рідних, стуженим до яблунево-вишневих симфоній”. Ось вже тут, так рано на творчому шляху поета знаходимо це осмислення життя і цю тугу за мітом, яка ніколи не покидає його, хоч образ життя в його творчості розвивається, росте та еволюціонує паралельно з духовим та інтелектуальним розвитком автора. Поезія Остапа Тарнавського позначена мотивами мандрівки, дороги, дерева життя (одна із його збірок має назву С а м о т н є д е р е в о (1960), друга — Ж и т т я і можна сказати, що людська доля, життя людини, є центральною проблемою його творчости: К у д и і з від кіл я д орога ця, щ о н ас Творець на н е ї р а н о вивів і я к з н а й т и -п із н а т и світ п ра в д и в и й з -з а о б р ію зе м н о г о гордця? питає поет у збірці ’’Життя”, вінок сонетів видруку ваній ще 1952 року, але відповіді він ще тоді не має. Згідно з поетом, ’’Творець людину вивів на дорогу, що без початку і що без кінця”, а людина йде вперед, "задивлена в творця”, бо вона створена на образ і подобу Божу і вона, як її творець, творить порядок у світі. Поезія Остапа Тарнавського — це автентичний вияв його духа, його вольових настроїв, думок, почу вань, мрій і сподівань, подій і зустрічей, моменти песимізму й відчаю. Ось, наприклад, у збірці С о т н я со н е т ів читаємо: Ж и т т я — п е р е х ід п о м і ж д во х к о р о б о к із дерева: к о л и с к и і т р у н и ; у н и х ув ес ь т в о го ж и т т я д о р о б о к : в есн а к в іт ін н я й осінь сивини. А відтак слідує імператив, що закінчує сонет: В и к о р и с т о в у й к о ж н и й день ж и т т я , бо їм н ем а н ік о л и ворот т я. Тут знову та неповторність життя і її закономірний carpe diem, що ми його згадали раніше. Поет свідомий своєї ефемерности, тимчасовости життя, він важко переживає можливість, що ми виповнимо наш час будь-чим і відійдемо, як прийшли, з нічим (25), бо він не знаходить аподиктичних переконливих доказів на вічність, на позасмертне буття людського духа: Бо д ух з а п е р т и й в м о зку , н а ч е в кліт ці, і н ік о л и й о м у н е вийт и звідси, бо л ю д с ь к е т іло — дім й ого й т ю р м а. Х о ч він з р и в а є т ь с я з в и с о ко с т і, т а лиш т оді, я к сильні м ’я зи й к о с т і: в м ир ає т іло — і його нем а. Але далі у своїх роздумах поет, парадоксально, знаходить вічне життя, як у сонеті, що має назву "Смерть” (34): "Смерть, — каже він — це друг, що на земній дорозі/ товаришить людині в подорозі/ на цьому світі, де не можна вмерти... Життя тут — квіт, що впаде в забуття/ лиш смерть — початок вічного буття”. На цю тему, себто про образ, чи радше концепцію життя у творчості Остапа Тарнавського можна писати велику працю — і справді, тепер, коли між нами і Україною є такі добрі зв’язки, то можна більше споді ватися, що будуть приїжджати сюди студенти та молоді науковці вивчати культурні здобутки діяспо ри, а між ними й творчість нашого поета. Крім того, слід тут підкреслити, що вже, напевно, загальновідо мо, в Україні друкуються його твори, пишуть доктор ські дисертації про його творчість. В Україні вітають нашого поета, як й інших мистців діяспори, що зуміли зберегти ці цінності і вартості, що зникли з обрію української культури в нелегкі для неї часи. Коли говоримо про філософічність поезій Остапа Тарнавського, що прагне осягнути людське буття й долучити до свого осмислення свого читача, не можемо не згадати про мову його поезій. Для утаємни чення читача в мереживо своїх думок і почувань автор шукає особливої мови, і знаходить її інколи в густо розписаних метафорах, подекуди в точному, майже безбарвному, але такому необхідному слові. Він прагне не просто передати свої думки певною мовою, а розчинити їх в ній, щоб та стала "одвічним” їх носієм, потрібним авторові типом художньої свідомости, саме тому він майже ніколи не користається з перше схоп леного, навіяного миттєвим настроєм слова. Воно виростає органічно в процесі підбору найпотрібнішого, після якого сказати вже було б нічого. У деяких віршах так тісно словам і такий простір для зроджених ними думок, що мимоволі відчуваєш себе часткою авто рових шукань — напівнатяк велить шукати йому закін чення. Слід відзначити, що при цьому поет не вдається до ніяких "словесно-звукових” вигадок, що стали притаманними, скажімо, деяким з його сучасників, поставанґардистам. Хоч часом так бракує на потріб ний вислів "нових” слів чи форми, автор тримається традиції: П о с т р о їв я с о т н ю сонет ів, в т и с н у в ш и д у м о к ел іксир у ф о р м и р о з м ір н и й м унд ир в п р и к р а с а х р и м о в а н и х сплет ів. ...н е ст ав я вводит и р е ф о р м у щ о б з м іс т у л о ж и т и в р я д к и (2 8 2 ) На кінець повернімо до нашого завдання — криста лізації поняття життя людини в творчості Остапа Тарнавського. Читаючи його твори, ми відчуваємо у них автентичність почувань, відсутність усякої гри, коли поет шукає істину. Остап Тарнавський пише так, як йому наказує розум і його совість. Він опирається на своєму інтелекті, але це не заважає йому вірити, як 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
