Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
гою "з клуночком надії і віри” (зверніть увагу на прек расний образ) і ”зі серцем, розспіваним спогадом радостей рідних, стуженим до яблунево-вишневих симфоній”. Ось вже тут, так рано на творчому шляху поета знаходимо це осмислення життя і цю тугу за мітом, яка ніколи не покидає його, хоч образ життя в його творчості розвивається, росте та еволюціонує паралельно з духовим та інтелектуальним розвитком автора. Поезія Остапа Тарнавського позначена мотивами мандрівки, дороги, дерева життя (одна із його збірок має назву С а м о т н є д е р е в о (1960), друга — Ж и т т я і можна сказати, що людська доля, життя людини, є центральною проблемою його творчости: К у д и і з від кіл я д орога ця, щ о н ас Творець на н е ї р а н о вивів і я к з н а й т и -п із н а т и світ п ра в д и в и й з -з а о б р ію зе м н о г о гордця? питає поет у збірці ’’Життя”, вінок сонетів видруку ваній ще 1952 року, але відповіді він ще тоді не має. Згідно з поетом, ’’Творець людину вивів на дорогу, що без початку і що без кінця”, а людина йде вперед, "задивлена в творця”, бо вона створена на образ і подобу Божу і вона, як її творець, творить порядок у світі. Поезія Остапа Тарнавського — це автентичний вияв його духа, його вольових настроїв, думок, почу вань, мрій і сподівань, подій і зустрічей, моменти песимізму й відчаю. Ось, наприклад, у збірці С о т н я со н е т ів читаємо: Ж и т т я — п е р е х ід п о м і ж д во х к о р о б о к із дерева: к о л и с к и і т р у н и ; у н и х ув ес ь т в о го ж и т т я д о р о б о к : в есн а к в іт ін н я й осінь сивини. А відтак слідує імператив, що закінчує сонет: В и к о р и с т о в у й к о ж н и й день ж и т т я , бо їм н ем а н ік о л и ворот т я. Тут знову та неповторність життя і її закономірний carpe diem, що ми його згадали раніше. Поет свідомий своєї ефемерности, тимчасовости життя, він важко переживає можливість, що ми виповнимо наш час будь-чим і відійдемо, як прийшли, з нічим (25), бо він не знаходить аподиктичних переконливих доказів на вічність, на позасмертне буття людського духа: Бо д ух з а п е р т и й в м о зку , н а ч е в кліт ці, і н ік о л и й о м у н е вийт и звідси, бо л ю д с ь к е т іло — дім й ого й т ю р м а. Х о ч він з р и в а є т ь с я з в и с о ко с т і, т а лиш т оді, я к сильні м ’я зи й к о с т і: в м ир ає т іло — і його нем а. Але далі у своїх роздумах поет, парадоксально, знаходить вічне життя, як у сонеті, що має назву "Смерть” (34): "Смерть, — каже він — це друг, що на земній дорозі/ товаришить людині в подорозі/ на цьому світі, де не можна вмерти... Життя тут — квіт, що впаде в забуття/ лиш смерть — початок вічного буття”. На цю тему, себто про образ, чи радше концепцію життя у творчості Остапа Тарнавського можна писати велику працю — і справді, тепер, коли між нами і Україною є такі добрі зв’язки, то можна більше споді ватися, що будуть приїжджати сюди студенти та молоді науковці вивчати культурні здобутки діяспо ри, а між ними й творчість нашого поета. Крім того, слід тут підкреслити, що вже, напевно, загальновідо мо, в Україні друкуються його твори, пишуть доктор ські дисертації про його творчість. В Україні вітають нашого поета, як й інших мистців діяспори, що зуміли зберегти ці цінності і вартості, що зникли з обрію української культури в нелегкі для неї часи. Коли говоримо про філософічність поезій Остапа Тарнавського, що прагне осягнути людське буття й долучити до свого осмислення свого читача, не можемо не згадати про мову його поезій. Для утаємни чення читача в мереживо своїх думок і почувань автор шукає особливої мови, і знаходить її інколи в густо розписаних метафорах, подекуди в точному, майже безбарвному, але такому необхідному слові. Він прагне не просто передати свої думки певною мовою, а розчинити їх в ній, щоб та стала "одвічним” їх носієм, потрібним авторові типом художньої свідомости, саме тому він майже ніколи не користається з перше схоп леного, навіяного миттєвим настроєм слова. Воно виростає органічно в процесі підбору найпотрібнішого, після якого сказати вже було б нічого. У деяких віршах так тісно словам і такий простір для зроджених ними думок, що мимоволі відчуваєш себе часткою авто рових шукань — напівнатяк велить шукати йому закін чення. Слід відзначити, що при цьому поет не вдається до ніяких "словесно-звукових” вигадок, що стали притаманними, скажімо, деяким з його сучасників, поставанґардистам. Хоч часом так бракує на потріб ний вислів "нових” слів чи форми, автор тримається традиції: П о с т р о їв я с о т н ю сонет ів, в т и с н у в ш и д у м о к ел іксир у ф о р м и р о з м ір н и й м унд ир в п р и к р а с а х р и м о в а н и х сплет ів. ...н е ст ав я вводит и р е ф о р м у щ о б з м іс т у л о ж и т и в р я д к и (2 8 2 ) На кінець повернімо до нашого завдання — криста лізації поняття життя людини в творчості Остапа Тарнавського. Читаючи його твори, ми відчуваємо у них автентичність почувань, відсутність усякої гри, коли поет шукає істину. Остап Тарнавський пише так, як йому наказує розум і його совість. Він опирається на своєму інтелекті, але це не заважає йому вірити, як 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
