Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БЕРЕСТЕЦЬКИЙ ДЗВІН Ось-ось дихне Чорнобиль недалечко... Вже чорна хмара сунеться на нас! І дзвін прийшов у славне Берестечко В передчутті грози — у слушний час. Вкраїна вся в чорнобильській напрузі. О, недарма з’явився нині він... Збираймося міцніше в коло, друзі, На сполох! На тривогу — биймо в дзвін! Крадеться атом тихо і зловісно, Прикрившися словами: "дружба”, ’’мир”... Тож биймо в дзвін, допоки ще не пізно! Поки фатально не розлився Стир. А за людину в нас уся держава, Й сама людина в нас — людині брат. Та, щоб не вмерла України слава, Народе правди, бий у дзвін стократ! Бо атомна премудрість розгорнулась. І ця ’’премудрість” все веде на скін. Покіль Пляшівка ще не захлинулась — Серцям в дзвін! Тривога!!! В дзвін! У дзвін! "Дорогою птахів”, Київ, 1991. А вже дописано було Книгу днів Пакуля нашого. Але колесо жисті далєй котилося, і пливла ріка часу. І не стало Пакуля, чорний попіл од вогнища чорнобильського упав на Пакуль. І не стало Пакуля, давнього як світ, але ще був Край, і розбрелися люди пакульські по Краю широкому. І зробилося усе так, як Уляна Несторка наврочувала, коли ще була в селі. Бо з’явилась Уляні богиня смерті і ночі Морана на горі Круковій. І ,чула Уляна, як кури пакульські півнячими голосами пеють, як удоди у вугли хат стукають, і бачила вона, як жаби через пороги хатні скачуть. І казала Уляна, що скоро спо рожніють хати наші, бо серед дня товчуться домо вики на горищах, а ночами бредуть із села і виють на околицях. А ми не вірили Уляні. І збудували для нас селище нове по той бік Невклі, за рікою Галицею. І назвали ми те селище Пакулець, бо — жменя нас лишалося. І хоч домівки у нас нові, але — як домовини яни, на один копил зліплені. І дворища у Пакульці — шнуровані, виши ковані вздовж стрічки асфальтової, як солдати в строю. Але нема нам куди подітися, і осіли ми за рікою Галицею, на невдобах, не жити, а — віку до живать. І земля туточки не тая —цілик не торканий, слізьми і потом родителів наших не орошений, і вода з водогонів не тая — залізом яна тхне. І тольки вітер, як подмейон з-за Невклі повноводої, з-за лугів, нам пахне солодко і плачемо ми тади, жисть свою споминаючи. І ходив Андрон Мохнач по дворах перед неділею поминальною: "Хто з вас хоче родних своїх на горі Вишневій провідать, я поведу”. І набралося нас, дохляків, хто ще ногами теліпає, повен автобусик, трохи й молодняку прийшло. І доїхали ми до села Дуболугівка, а з Дуболугівки поїхали ми до села Лютежа. А в Лютежі повів нас Андрон Мохнач по сходах хитких на катер, що по Невклі, од Мрина до Мньова снував. І хапали ми в пригорщі водичку з Невколі і пили спрагло, така яка нам, тая водичка, смашна та рідна. І пливли ми по Невклі, наче душі померлих по річці підземній — на той світ, як у давніх казаннях розказується. Хоч сонечко з неба чистого до нас усміхалося, але крозь сльози усмі халося яно. А як пристали ми до берега пакульського і на землю ступили, упали ми на коліна і земельку родну з плачами гіркими цілували. А я голову підняла і бачу: пливе над нами пасьмо туману сивого, але не туман то, а Уляна Несторка у небі пливе, очі її пекучі я і на тому світі познаю. І попливло видиво теє у бік гори Вишневої. А мовив Андрон Мохнач: ’’Благословила Уляна Несторка про щу нашу і стежку нам стеле, а без її благословення нога людська туточки не ступить”. І повів нас Андрон Мохнач по мосту бетоновому через річку Синявку. А були уже води її гіркі, і у воді прозорчастій рогаті зміюки клубками зеленими в’юни лися. І повервечилися ми далєй — вуличкою ниж ньою, наче тунелем зеленим. Бур’яніли непроглядно грядки наші колишні, а на хатищах бузина буяла, як Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
