Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БЕРЕСТЕЦЬКИЙ ДЗВІН Ось-ось дихне Чорнобиль недалечко... Вже чорна хмара сунеться на нас! І дзвін прийшов у славне Берестечко В передчутті грози — у слушний час. Вкраїна вся в чорнобильській напрузі. О, недарма з’явився нині він... Збираймося міцніше в коло, друзі, На сполох! На тривогу — биймо в дзвін! Крадеться атом тихо і зловісно, Прикрившися словами: "дружба”, ’’мир”... Тож биймо в дзвін, допоки ще не пізно! Поки фатально не розлився Стир. А за людину в нас уся держава, Й сама людина в нас — людині брат. Та, щоб не вмерла України слава, Народе правди, бий у дзвін стократ! Бо атомна премудрість розгорнулась. І ця ’’премудрість” все веде на скін. Покіль Пляшівка ще не захлинулась — Серцям в дзвін! Тривога!!! В дзвін! У дзвін! "Дорогою птахів”, Київ, 1991. А вже дописано було Книгу днів Пакуля нашого. Але колесо жисті далєй котилося, і пливла ріка часу. І не стало Пакуля, чорний попіл од вогнища чорнобильського упав на Пакуль. І не стало Пакуля, давнього як світ, але ще був Край, і розбрелися люди пакульські по Краю широкому. І зробилося усе так, як Уляна Несторка наврочувала, коли ще була в селі. Бо з’явилась Уляні богиня смерті і ночі Морана на горі Круковій. І ,чула Уляна, як кури пакульські півнячими голосами пеють, як удоди у вугли хат стукають, і бачила вона, як жаби через пороги хатні скачуть. І казала Уляна, що скоро спо рожніють хати наші, бо серед дня товчуться домо вики на горищах, а ночами бредуть із села і виють на околицях. А ми не вірили Уляні. І збудували для нас селище нове по той бік Невклі, за рікою Галицею. І назвали ми те селище Пакулець, бо — жменя нас лишалося. І хоч домівки у нас нові, але — як домовини яни, на один копил зліплені. І дворища у Пакульці — шнуровані, виши ковані вздовж стрічки асфальтової, як солдати в строю. Але нема нам куди подітися, і осіли ми за рікою Галицею, на невдобах, не жити, а — віку до живать. І земля туточки не тая —цілик не торканий, слізьми і потом родителів наших не орошений, і вода з водогонів не тая — залізом яна тхне. І тольки вітер, як подмейон з-за Невклі повноводої, з-за лугів, нам пахне солодко і плачемо ми тади, жисть свою споминаючи. І ходив Андрон Мохнач по дворах перед неділею поминальною: "Хто з вас хоче родних своїх на горі Вишневій провідать, я поведу”. І набралося нас, дохляків, хто ще ногами теліпає, повен автобусик, трохи й молодняку прийшло. І доїхали ми до села Дуболугівка, а з Дуболугівки поїхали ми до села Лютежа. А в Лютежі повів нас Андрон Мохнач по сходах хитких на катер, що по Невклі, од Мрина до Мньова снував. І хапали ми в пригорщі водичку з Невколі і пили спрагло, така яка нам, тая водичка, смашна та рідна. І пливли ми по Невклі, наче душі померлих по річці підземній — на той світ, як у давніх казаннях розказується. Хоч сонечко з неба чистого до нас усміхалося, але крозь сльози усмі халося яно. А як пристали ми до берега пакульського і на землю ступили, упали ми на коліна і земельку родну з плачами гіркими цілували. А я голову підняла і бачу: пливе над нами пасьмо туману сивого, але не туман то, а Уляна Несторка у небі пливе, очі її пекучі я і на тому світі познаю. І попливло видиво теє у бік гори Вишневої. А мовив Андрон Мохнач: ’’Благословила Уляна Несторка про щу нашу і стежку нам стеле, а без її благословення нога людська туточки не ступить”. І повів нас Андрон Мохнач по мосту бетоновому через річку Синявку. А були уже води її гіркі, і у воді прозорчастій рогаті зміюки клубками зеленими в’юни лися. І повервечилися ми далєй — вуличкою ниж ньою, наче тунелем зеленим. Бур’яніли непроглядно грядки наші колишні, а на хатищах бузина буяла, як Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
