Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
На Водохреща (Йордан) вирубували з льоду хрести, обливали червоним квасом і стріляли з піс толів, проводжали кутю. На Великдень пекли паску і підпасники, калачи ки, готували крашанки та писанки. Крашанки були одноколірні (фарбували в лушпинні цибулі), а пи санки — двоколірні (розписували воском). Функція крашанки і писанки у Шевченківському краю така ж, як і по всій Україні. Обмінювалися ними на Велик день, клали на могилу покійникам. Крім поширених по всій Україні ”ружі”, ’’безкінечника”, на Звениго- родщині побутували також писанки з орнаментом ’’чумацькі штани”. Дівчата співали веснянок, водили танки: На нашу гору, на нашу Несіте пшона на кашу Та будем кашу варити, Та будем хлопців манити, А каша буде клоп, клоп, А хлопці будуть хлоп, хлоп. Ой що ж т о за село, Що у ньому весело, Кругом гори т а долини, Посередині кущ калини, Кругом нього зелененько Всередині веселенько. (с. Моринці). Майже без змін до наших днів у Шевченківському краю дожив похоронний обряд та храмове свято ("Мед”). На давніх могилах стоять фігурні кам’яні та металеві хрести. Для цього використовують і тепер місцеві поклади каменю (багато є в Городищенсько- му районі). Металеві надгробні хрести, як і всі пред мети з металу в побуті і в господарстві, робили ковалі. За народним звичаєм, матір Шевченка поховали в садибі: У садочку т а у холодочку Катерину поховали... За народними переказами, коли домовину Коб заря перевозили на Україну, хлопці та дівчата в стрічках несги на руках труну, кидали гілки на до рогу. У повісті ’’Княгиня” Т. Шевченко згадує про бен кет і ”Мед" у Кирилівського титаря. Поет сам був на "Меду” у свого давнього шкільного товариша Гната Бондаренка, коли приїздив у Кирилівку в 1845 році. І сьогодні традиція храмувати зберігається у шевчен ківських селах. На Купала деревце вирубували з вишні, приби рали його квітами та свічками, ставили близько води. Для купальського вінка хрестовину робили з дуб чиків, обплітали їх травою, потім приплітали квіти, і обов’язково вінок мав запалену свічку. Дівчата з роз пущеним волоссям, в одних сорочках, заходили у воду на таку глибину, щоб вода змила з голови вінок. Довкола деревця-Купала співали і водили танки: За нашим садом Три зірочки рядом, Стій, дубе, не гуди, Бо на т о б і жолуді, На цей вечір Купала, На вулиці гуляла. (с. Кирилівка). Одночасно стрибали через запалене багаття, де ревце топили, на вінках ворожили на долю, пускаючи їх на воду, несли вінки додому і клали до схід сонця на огірки, щоб вони плелися, як вінки. У перший день жнив першу зжату жменю ко лосків (ручайок) перев’язували червоною стрічкою і ставили на покутті, а обжинок (останні стебла з ко лосками) освячували на Спаса, а у деяких селах робили "вінок” (колоски прикріпляли до триніжок). На Новий рік ходили один до одного в гості моло тити "вінок”. (Обряд обжинків поет згадує у повісті "Наймичка”). На Звенигородщині побутував цікавий звичай, пов’язаний з початком занять у школі. Діти несли до школи в горщику зварену кашу, пригощалися нею з учителем, раділи, коли в каші попадалися гроші. На останок розбивали горщик (таким чином висловлю вались побажання учням успіхів у навчанні). Ролю громадської думки, силу народної моралі неодноразово підкреслює у своїх творах Т. Шев ченко. Тут він завжди виступає на боці скривджених, обділених долею людей. За народним звичаєм через шість тижнів після пологів покритка ішла до церкви "на виводини”. Стоячи на колінах перед церквою чекала, поки свяще ник винесе їй дитину. Із спогадів Ганни Шевченко: "Виганять не ви ганяли, але було їй часом так, що сама з села тікала, а дитину кидала в чужих. В хаті їй всього бувало. Було: не виходь на вулицю... а як піде по воду — не переходь сяка-така людям дороги. А дитину, як під росте, всі діти байструком звуть. То вона найчастіше одійде від батьків та живе в чужих людей. І ще було мати розказують: стояла на цвинтарі стара груша, то було до неї вірьовкою покритку прив’яжуть, як люди до вечірньої йдуть. Люди в церкві моляться, а вона прив’язана вечірню слухає”. Якби т о б і довелося В нас попанувати, То знав би ти , пане-брате, Як їх називати, О тих повій безталанних, Д івчаток накритих. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
