Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИСТЕЦТВО ШЕВЧЕНКОВОГО КРАЮ Закінчення Яким же було народне вбрання батьківщини Шев ченка? Як і по всій Україні, на Звенигородщині в умовах натурального господарства майже всі предмети по буту виготовляли власноручно, а найбільше праці потребувало виготовлення одягу. При лойовій свічці, а у більшості випадків при дерев’яній скалці, пряли. За скалкою доглядали діти, тому їм не давали спати вчасно ввечорі і допізна вранці. Пряли з гребеня тонку пряжу на рушники, святко ві сорочки, хустки, грубішу — на скатерки, буденний одяг, рядна, мішки, пряли вовну на плахти і запаски, верхній одяг. Ткали самі або віддавали ткачам, від давали валяти сукно на свити та киреї. Особливо докладали зусиль для виготовлення святкого одягу (’’між люди”). Галина Шевченко (с. Ки- рилівка) у 88-річному віці в 1946 році розповідала Л. Мулявко: ’’Давали за молодою гроші тільки багаті, ну а скриня була в кожної, та як же випхнути дівчину голу з хати? На весілля скриню везуть увечорі за молодою і княгиня сидить на скрині. А що в скрині? Сорочки тонкі та товсті, рушники, скатерки, рядна, одежа, спідниці. А як моя мати йшла, то запаска на будень, а плахта на свято. Ще й я материну дівоцьку плахту носила. Спідниця одна чи дві, керсетки до вусів, платок квітчастий і такий, свита і кожух (бувало що кожуха й не дають), чоботи, намисто. Без намиста, як без рушників, йти заміж не можна, як не було — весілля відкладали, у багатих було велике намисто з дукачами, у бідніших — дрібне, а без намиста не дівка”. Добре намисто привозили чумаки з півдня. У Шевченка: У доброму намистечку В садочку гуляє, Як т а краля. Як розповідають старші люди, добре намисто коштувало стільки, як пара волів. Якщо батьки не могли купити дочці необхідні до весілля речі, вона змушена була йти в найми. За Т. Шевченком: Якби мені, мамо, намисто, То пішла б я завтра на місто. А на м істі, мамо, на м істі Грає, мамо, музика тр о їста , А дівчата з парубками Лицяються. Мамо! Мамо, Безталанна я. Якби мені черевики, То пішла б я на музики, Горенько моє! Черевиків немає, А музика грає, грає, Жалю завдає! Як і по всій Україні, невід’ємною у народному жіночому вбранні тут була додільна сорочка зі стоя чим коміром та подолом (лиштвою). У першій поло вині XIX ст. вишивалась більш відбіленими, ніж саме полотно, нитками, фарбованими в синій та коричне вий кольори ягодами бузини та дубовою корою. Вишивали переважно гладдю, пізніше нею також шили, але червоно-чорними нитками (узори на рука вах називали ’’мальованими"), давно тут відомі і такі техніки, як вирізування, мереження, хрестик, гладь, стебнівка, тамбурний шов, верхоплут, зубцювання, настилування, лічильна гладь, занизування ретець. Треба сказати, що давні чоловічі сорочки за кроєм і оздобленням були подібними до жіночих, сорочку завжди заправляли в штани. Такими ж були і дитячі сорочки. Цими всіма техніками вишивали також і рушники різного призначення. Окрасою жіночого одягу були картаті плахти, з переважанням червоного для дівчат ("червонятки”), синього та чорного для жінок ("синятки”). На щодень носили темні вовняні запаски. Т. Шевченко у листах до Г. Квітки-Основ’яненка писав ”... а я таки знову буду просить прислати мені дівочу сорочку гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві та й годі...” Пізніше з’явилися рясні спідниці різних кольорів, часом пошиті аж з 7 пілок. Гарно жіночу поставу підкреслювали керсетки до вусів з однотонних та орнаментованих тканин, короткі та довгі, оздоблені вишивкою та плисом. На Звенигородщині навіть чоловіки носили безрукавки типу керсеток. Не було хлопця чи чоловіка без пояса, а дівчини чи жінки без крайки або пояса. Від холоду носили переважно з брижами свити, по деяких селах їх звали бурносами (не приталені). Знав бурноси і Кобзар: А т а с т о їт ь собі під тином т а вовну білу пряде на то й бурнус йому святошний... Різних Гатунків та кольорів носили жінки крамні спідниці, часом з круглим коміром, білі широкі ко жухи, обшиті смушком, на верхній полі ”з квіткою”. Кожна дівчина і жінка мала по кілька хусток і очіпки на ваті. Взувалися у чоботи, черевики та шкіряні постоли.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
