Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИСТЕЦТВО ШЕВЧЕНКОВОГО КРАЮ Закінчення Яким же було народне вбрання батьківщини Шев ченка? Як і по всій Україні, на Звенигородщині в умовах натурального господарства майже всі предмети по буту виготовляли власноручно, а найбільше праці потребувало виготовлення одягу. При лойовій свічці, а у більшості випадків при дерев’яній скалці, пряли. За скалкою доглядали діти, тому їм не давали спати вчасно ввечорі і допізна вранці. Пряли з гребеня тонку пряжу на рушники, святко ві сорочки, хустки, грубішу — на скатерки, буденний одяг, рядна, мішки, пряли вовну на плахти і запаски, верхній одяг. Ткали самі або віддавали ткачам, від давали валяти сукно на свити та киреї. Особливо докладали зусиль для виготовлення святкого одягу (’’між люди”). Галина Шевченко (с. Ки- рилівка) у 88-річному віці в 1946 році розповідала Л. Мулявко: ’’Давали за молодою гроші тільки багаті, ну а скриня була в кожної, та як же випхнути дівчину голу з хати? На весілля скриню везуть увечорі за молодою і княгиня сидить на скрині. А що в скрині? Сорочки тонкі та товсті, рушники, скатерки, рядна, одежа, спідниці. А як моя мати йшла, то запаска на будень, а плахта на свято. Ще й я материну дівоцьку плахту носила. Спідниця одна чи дві, керсетки до вусів, платок квітчастий і такий, свита і кожух (бувало що кожуха й не дають), чоботи, намисто. Без намиста, як без рушників, йти заміж не можна, як не було — весілля відкладали, у багатих було велике намисто з дукачами, у бідніших — дрібне, а без намиста не дівка”. Добре намисто привозили чумаки з півдня. У Шевченка: У доброму намистечку В садочку гуляє, Як т а краля. Як розповідають старші люди, добре намисто коштувало стільки, як пара волів. Якщо батьки не могли купити дочці необхідні до весілля речі, вона змушена була йти в найми. За Т. Шевченком: Якби мені, мамо, намисто, То пішла б я завтра на місто. А на м істі, мамо, на м істі Грає, мамо, музика тр о їста , А дівчата з парубками Лицяються. Мамо! Мамо, Безталанна я. Якби мені черевики, То пішла б я на музики, Горенько моє! Черевиків немає, А музика грає, грає, Жалю завдає! Як і по всій Україні, невід’ємною у народному жіночому вбранні тут була додільна сорочка зі стоя чим коміром та подолом (лиштвою). У першій поло вині XIX ст. вишивалась більш відбіленими, ніж саме полотно, нитками, фарбованими в синій та коричне вий кольори ягодами бузини та дубовою корою. Вишивали переважно гладдю, пізніше нею також шили, але червоно-чорними нитками (узори на рука вах називали ’’мальованими"), давно тут відомі і такі техніки, як вирізування, мереження, хрестик, гладь, стебнівка, тамбурний шов, верхоплут, зубцювання, настилування, лічильна гладь, занизування ретець. Треба сказати, що давні чоловічі сорочки за кроєм і оздобленням були подібними до жіночих, сорочку завжди заправляли в штани. Такими ж були і дитячі сорочки. Цими всіма техніками вишивали також і рушники різного призначення. Окрасою жіночого одягу були картаті плахти, з переважанням червоного для дівчат ("червонятки”), синього та чорного для жінок ("синятки”). На щодень носили темні вовняні запаски. Т. Шевченко у листах до Г. Квітки-Основ’яненка писав ”... а я таки знову буду просить прислати мені дівочу сорочку гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві та й годі...” Пізніше з’явилися рясні спідниці різних кольорів, часом пошиті аж з 7 пілок. Гарно жіночу поставу підкреслювали керсетки до вусів з однотонних та орнаментованих тканин, короткі та довгі, оздоблені вишивкою та плисом. На Звенигородщині навіть чоловіки носили безрукавки типу керсеток. Не було хлопця чи чоловіка без пояса, а дівчини чи жінки без крайки або пояса. Від холоду носили переважно з брижами свити, по деяких селах їх звали бурносами (не приталені). Знав бурноси і Кобзар: А т а с т о їт ь собі під тином т а вовну білу пряде на то й бурнус йому святошний... Різних Гатунків та кольорів носили жінки крамні спідниці, часом з круглим коміром, білі широкі ко жухи, обшиті смушком, на верхній полі ”з квіткою”. Кожна дівчина і жінка мала по кілька хусток і очіпки на ваті. Взувалися у чоботи, черевики та шкіряні постоли.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
