Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОЛЯ ГАЕЦЬКА П Т А Ш О К -Г Е Н Е Р А Л Чи бачили ви, коли під голубим небом, покритим білими хмарками, летять журавлі, дикі качки або інші птахи? Чи звернули ви увагу на те, як рівнесенько вони укладають свій ’’ключ” або довгі складні ряди більшої чи меншої групи? Деякі летять парами або одинцем — зовсім так як у війську вістуни або розвідчики, обережно розглядаються, чи нема ворога і чи можна вільно летіти. Славчик бавився новою складанкою, яку дістав на уродини від бабусі Марійки. Час від часу він заглядав через вікно, де пустували і переганялися білки та з гілки на гілку перелітали пташки. Славчик любив пташок і часто здалека споглядав на пташину хатку в сусідньому садку. Ще позавчора він спостеріг на дереві якусь пташечку, що відрізнялася від інших. Вона мала чорне пірячко, а на крильцях дві латочки — жовту і червону, ніби відзнаки. Вже третій день пташок сидів на дереві сумний, а останні клап тики снігу холодної зими притрушували його пірячко. Сірі горобчики цвірінькали довкруги нього, а він думав: ’’Чому не виходить з хати сивий пан, що завжди вітав мене з повернен ням з теплого краю? Він завжди радісно усмі хався, тихенько свистав і кликав: О, вже близь ко весна, бо прилетів наш генерал! Він знав, що я прилітаю скорше, щоб оглянути дерева, кущі і гнізда, де проживатимуть птахи. Він сипав мені смачні зернятка соняшника, що пишно розквітав улітку в його садку, і відганяв того розбишаку сусідського чорного кота, який нападав на мене”. Милі горобчики весело цвірінькали і сідали на гілочці біля ’’генерала”. Хоч Славчик ще ма ленький, але зрозумів, що горобчики хотіли його розрадити своїм щебетом: ”Не сумуй, любий пташку, ти не один — ми теж скучаємо за ним, — щебетали вони. — Ще пізньої осени, коли ти скликав своїх птахів і відлетів з ними в теплий край, одного дня ми побачили чудову білу пташку, яка вилетіла з-під хати, піднялася високо-високо і зникла за хмаркою в небесних просторах. Це була душа того доброго сивого пана, якого не лише пташки, але й всі діти і старші любили, та Господь покликав його до себе”. ’’Генерал” тихо і жалібно заспівав. Це була пісня для його пана. Славчик прибіг до мами і попросив, чи не міг би він занести зернятка соняшника до пта шиної хатки у сусідньому саді. Молода мисткиня Лариса, яка саме закінчувала малювати білі берізки і перші сині квіти, що несміло виростали з де-не-де покритої снігом трави, відповіла своєму пестунчикові: ’’Добре, Славчику, підемо, але тепер поглянь на фотографію твого дідуся і на золотого левика з тризубом на його шапці. Сивий пан, як і твій дідо, теж носив колись таку шапку. Вони були вояками, які дуже любили свою рідну землю і тепер моляться, щоб наша українська держава мала своє сильне вишко лене військо”. Славчик поважно поглянув на маму, яка завжди йому про щось цікаве розказувала, і подумав: ’’Тепер я знаю чому сивий пан особ ливо любив пташку-”генерала”. Він попросив: — Мамо, чи ти могла б намалювати мені маленького ’’генерала” серед квітів, які ти так гарно малюєш? — Добре, Славчику, намалюю і збудуємо хатку для пташок. Біля нашого вікна... Редакційна колеґія та редакція ж у р н а л у висловлюють найщ иріш і співчуття довго літньому авторові дитячих ст орінок ’’Наш ого Ж ит т я" Олі Гаєцькій з приводу т я ж к о ї втрати — передчасної смерти її чоловіка св. п. Романа Гаєцького. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1994 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
