Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОСМЕРТНА ЗГАДКА Коли доводиться писати посмертну згадку про людину, яка відійшла у віч ність, то навіть найповніший огляд її життя аж ніяк не може схопити і пере- цати усієї життєвої дороги. Вона ж бо сповнена хвилинами радости і турбот, успіхів і невдач, жертвенної праці, лю- бови до людей та всього, що рідне і шляхетне. Саме ці прикмети були жит тєвим дороговказом бл. п. проф. Ле- онтії Боднарук. Народилася Леонтія в 1912 році в Долині у патріотичній родині судді Євгена Коляджина і Степанії з Левиць- ких. Після закінчення гімназії студію вала слов’янську філологію і стародав ню історію у Львівському університеті, який закінчила у 1935 році ступенем магістра. Цей період її життя мав поміт ний вплив на дальший розвиток плянів і таланту Леонтії, бо довелося їй студі ювати та дружити з вийнятково актив ною і цікавою групою студентів — поетом Б. І. Антоничем, С. Шкуратом, М. Семчишином, В. Барагурою та ін шими. Після закінчення студій Леонтія вчителювала у середніх школах Стрия. Там доля звела її з товаришем за фахом проф. Іваном Боднаруком, з яким зго дом одружилася. Воєнні обставини і більшовицька загроза примусили мо лоде подружжя, як і багатьох інших, покинути рідні землі і податися на Захід — спочатку до Німеччини, де Леонтія вчителювала у таборовій школі у Бурґдорфі, а опісля до Бразилії, де перебувала до 1960 року. Там вона зразу ж включилася у виховно-культур ний світ українського середовища: вчи ла українські предмети в Інституті ка- техиток у Прудентопопісі, викладала латину в гімназії Сестер Служебниць. Крім родинних обов’язків та навчання, знаходила час і наснагу займатися ще бібліотекою при Товаристві Прихиль ників Української Культури, яку прова дила аж до виїзду до Америки. Переїхавши з чоловіком і двома синами до Чікаґо, продовжувала свою виховну і громадську працю. Як викла дач української мови й літератури у вищих клясах "Рідної Школи”, була активним членом Учительської грома ди, Союзу Українок Америки. У 60-их роках родина Боднаруків переїхала до Дітройту, де Леонтія вчила в україн ській гімназії Отців Василіян та вищих клясах суботньої школи. Як знавець української літератури, вклала багато праці, щоб зацікавити нашу молодь українською книжкою. Цей гарний за дум вона зреалізувала, ведучи Літера турний клюб при місцевій середній школі. У 1974 році, у зв’язку з погіршен ням стану здоров'я, повернулася до Чікаґо. Тут активно працювала у 22-му Відділі СУА, зокрема в його радієвій колегії. Майже не було тижня, щоб ми не чули її надзвичайно дбайливо підго тованого реферату чи доповіді на радіо станції подружжя Самбірських. Гарна літературна мова, різноманітність тема тики зуміли завжди зацікавити слухачів і приносили авторці признання та по шану. В цілому Леонтія Боднарук підго товила 145 радіопередавань. Доля не пощадила її: в 1990 році вона втратила чоловіка проф. Івана Боднарука, а рік пізніше помер її син Ростислав. Сама вона, хоч і занепадала на здоров’ї, все ще цікавилася подіями Відділу, громади, постійно підтримува ла контакт зі союзниками, які в міру можливости відвідували її. 6 жовтня 1993 року, після тяжкої і тривалої недуги, Леонтія Боднарук по мерла, залишивши у жалобі сина Бог дана з дружиною Вірою і внучку Яру та дальшу родину. Леонтія Боднарук була зразковою членкою 22-го Відділу СУА, дуже сум лінно виконувала свої обов’язки, брала активну участь в громадському житті Відділу (на сходини приїздила з дале кого передмістя аж двома поїздами), завжди була тактовна, зрівноважена, жертвенна, була людиною високої осо бистої і товариської культури. Ціле її трудолюбне життя було присвячене ви соким ідеалам добра і правди. Мирослава Шевчик, пресова референтка 22-го Відділу СУА. ВЧЕНІ Ж ІНКИ... Закінчення із стор. 10. ремесел, в інститут історії, музей, але ніде більше року не працювала, бо завжди звільняли ”за власним бажанням”. Тільки у 1948 році вчена стала працювати у педагогічному інституті на посадах секретаря, ляборанта, доки у 1961 році її не звільнили за рі шенням лікарської комісії. Пішовши на вимушену пенсію, хвора Євгенія Спаська розшукує свої неопуб- ліковані роботи і при сприянні друзів передає їх на збереження до Інституту мистецтвознавства, фол- кльору та етнографії ім. М. Рильського АН України, де вони й зберігаються. Окремі зі своїх робіт та ілюстрації до них вчена так і не змогла розшукати. Вже була готова праця ’’Промислова експортна ви шивка Київщини” (аналіза техніки — 6 альбомів ілюстрацій). Її прийняли до друку у 1934 p., але після арешту праця не вийшла. Окрім того, Спаська у 1926-1934 роках підготувала публікації: ’’Пузирьов- ський посуд на Чернігівщині”, ’’Кролівець — опорний пункт художнього ткацтва на Україні”, "Із історії Кро- левецького ткацтва (XVIl-XVMІ ст.)”, ’’Скатерті геть мана Івана Скоропадського”, методичні рекомендації для опрацювання матеріялів з народного мистецтва та ряд інших. її рукописна спадщина ще чекає на видання. Все життя, перебуваючи на засланні, мріяла ластівкою перелетіти на Україну. Влітку 1972 року старенька жінка відважилася і приїхала відвідати Київ, але то вже було прощання. У 1973 році Євгенія Спаська померла і похована в Алма-Аті. Вічна пам'ять цим мужнім дослідницям народної української культури! м. Київ 36 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
