Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОРИСЯ ЛОНЧИНА УКРАЇНСЬКЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ БЮРО Минулорічна рідкісна виставка документів та відзначень д-р Марусі Бек приємно здивувала відві дувачів, бо ніхто не уявляв, якою багатогранною була праця цієї надзвичайної жінки-громадянки. Крім відповідального становища (голова міської Ради і діючий мер в Дітройті) та широкої діяльности в аме риканському світі, д-р Маруся Бек не забувала про країну своїх батьків, доля якої завжди була їй близь кою. Тому після відходу на емеритуру всю свою енергію вона спрямувала на боротьбу проти найбіль шого ворога України — комуністичної Москви. У 1970-их роках д-р Маруся Бек разом зі своїм братом Іваном, який завжди підтримував сестру і допомагав їй у громадській праці, закладає і фінансує Українське Інформаційне Бюро і стає його директо ром. Першим кроком бюра було видання листівки в обороні людських прав. Листівку можна було виси лати до Організації Об’єднаних Націй, щоб промовити до сумління світу і протиставитися комуністичному режимові і тиранській політиці кремлівських вождів на чолі з Брежнєвим. Бо хоч радянський уряд підпи сав Гельсінкську угоду, однак нехтував нею, грубо порушуючи права людини. Тому Бюро поставило собі за мету усвідомлювати світ, і в першу чергу американців, якою тюрмою народів є Радянський Союз, а найбільшою жертвою режиму є Україна, про існування якої багато людей навіть не знало. У 1973 році, після поїздки до Києва на міжнародні кінні змагання, на яких були присутні принц Філіп і принцеса Анна, англійський кореспондент Дейвид Флойд написав велику статтю, яка 4 серпня того ж року була надрукована у газеті "Лондон дейлі теле граф”. Стаття називалася ’’Україна — забута нація”. У ній автор розповів про невідрадне становище України, яка хоч і є окремою республікою, не може самостійно провадити свою політику. Автор влучно зауважує, що комуністичний режим намагається зде націоналізувати український народ. Українське Інформаційне Бюро використало цю знамениту статтю, передрукувавши її у формі пам флету з мапою Східньої Европи і зазначенням кор донів України. Тоді в українській пресі появилися оголошення: "Пошукуємо каменярів, які ширили б правду про Україну по цілому світі”. Відгук був зна менитий. Почали надходити замовлення з усіх куточ ків, де мешкали українці. Цю брошуру використову вали в університетах, на фестивалях, поширювали серед американців, щоб зацікавити їх Україною. Великим плюсом було те, що стаття написана чу жинцем, отже для американців більш переконлива. Брошура швидко розійшлася і її перевидавали шістьма накладами. А хто приймав замовлення, хто висилав і скільки було працівників? Тяжко повірити, що Українське Інформаційне Бюро — це д-р Маруся Бек та її брат Іван Бек. Вони були ініціяторами, фундаторами, пропаґаторами і працівниками! І це не було єдине їхнє заняття. У численних листах, які надходили зі замовленням, признанням, похвалами, часто можна було прочитати: "Дякуємо за таке швидке полагодження”. Тільки судячи з частини листів (бо не всі вони збереглися) я підрахувала, що було ро зіслано 50,000 брошурок — у Чікаґо і Сан-Дієґо, Лос- Анджелес і Денвер, у Міннеаполіс і Парму, Рочестер, Філядельфію, Нью-Гайвен, Ірвінґтон, у десятки міст Канади. Листи з подяками заохочували до дальшої праці. "Знаменита річ — стаття переконує скептиків від разу!” — писав д-р Олекса Біланюк. А працівники Науково-дослідного Товариства української термі нології, присилаючи замовлення на 4,000 примірників брошури, писали: ’’Дві тисячі розішлемо нашим спів працівникам, щоб вони поширювали цю брошуру в середовищі американців, а інші дві тисячі ми роздамо нашим знайомим фахівцям-науковцям, які працюють в американських підприємствах, щоб вони роздали брошуру. Наприклад, д-р К. Церкевич працює у Сві товому торговельному центрі...” Щирого листа прис лали працівники Українського Культурного Осередку в Лос-Анджелесі: ”При тій нагоді, — писали вони, — складаємо Вам ґратуляції за видання цієї брошури і за працю, яку Ви робите для добра української справи...” Велике зацікавлення брошура викликала серед українських студентів. Вони роздавали її в універси тетах, бібліотеках, на етнічних виставках, українських фестивалях тощо. Крім цієї популярної брошури були й інші публі кації, наприклад, промова д-р Марусі Бек, виголо шена у вересні 1973 року у Баффало, Нью-Йорк, з нагоди Тижня поневолених народів під назвою ’’Щоб ми не забували”. У тій промові була дуже добре представлена незавидна доля поневолених народів у Радянському Союзі, а також у країнах-сателітах Східньої Европи, і короткозора наївна політика аме риканського Уряду, який вірив гаслам комуністичної верхівки про "мирне співіснування”. Інформаційне Бюро разом з Радою Прихильників Української Народної Республіки видало також бро шуру Святослава Караванського у перекладі на англійську мову Івана Бека про історію українського 28 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
