Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШІЙ МАМІ СПОВНИЛОСЯ 100 РОКІВ 19 січня ц. р. Марія Білозор (з Фединських) почала 101-ий рік свого трудолюбного, повного по святи життя. Для мами цей щлях пройшов у невтомній громадській праці для українського народу. Під час Першої світової війни мама працювала медсестрою в Українській Галицькій Армії, в шпиталі у Вінниці, де познайомилася з д-ром Володимиром Білозором і одружилася з ним. Після закінчення війни шпиталь повернувся до Галичини, а з ним батько і мати. У 1922 р. батько дістав працю в Коломиї, переїхав туди з мамою і маленькою донею. Мама зразу ж включилася у громадську працю, ставши активною членкою ’’Кружка Руських Жінок", головою якого була тоді майбутня сенаторка Олена Кисі левська. Сконсолідувавши свою владу, поляки почали вже десь у 1923 році переслідувати українців, зокрема колишніх вояків УГА та членів УВО. Кілька разів проводили обшуки в нашій хаті, але батька не за арештували. Коли коломийська в’язниця заповнилася українськими в’язнями, мама з іншими членками Кружка організувала кухню, щоб їх прохарчувати. В тому часі прийшла на світ друга дочка, Оля. Коли у 1925 році Кружок переіменовано на Філію Союзу Українок, мама стала членом її управи, займа ючи пост організаційної референтки (до 1936 року). Майже кожної неділі, часто разом з татом, виїжджала до довколишніх сіл Покуття, де засновувала гуртки СУ та давала реферати на теми гігієни жінки, плекан ня немовлят, домашньої господарки. З молодими членками СУ мама співпрацювала при організації численних дитячих садків по селах, що надзвичайно допомагало матерям під час літніх робіт в полі. Розвиткові дитячих садків сприяли курси для про відниць, які влаштовувала коломийська філія СУ. Переслідування української інтеліґенції, студентів та свідомих селян польською владою посилилося на початку 30-их років. Почалася хвиля арештів та т. зв. пацифікація. Тоді в Коломиї створився Комітет допомоги політичним в’язням, і мама знову зоргані зувала кухню. Гімназистки і студентки носили каза нами страву і розподіляли її поміж своїми братами і товаришами, які заповнили коломийську в’язницю. Маму неодноразово викликали в поліцію, щоб дові датися прізвища членів Комітету та допомагаючих студенток. Мама взяла всю відповідальність на себе і казала, що вона сама це приготовляє, а харчі дістає від родин ув’язнених. Цей інцидент не налякав маму. Вона далі про вадила свою організаційну та усвідомлюючу працю по селах, хоч поліція щораз частіше не допускала до сходин, замикала читальні і розганяла людей. В тих роках наша родина збільшилася ще на одну доню — Оксану. Маючи тісні контакти зі селами Покуття, мама була однією з тих, що зібрали зразки народної ноші з різних околиць і вислала їх на світову виставку в Чікаґо, а опісля до Львова на відому імпрезу "Показ народної ноші”. В цій атмосфері мама виховувала і свої дочки, що також завжди були і є активними в українській громаді. Внуки та внучки пройшли школу бабуні, як їхньої опікунки, виросли свідомими українцями і по можливості теж є активними в українській громаді. Це почуття громадської відповідальности вони ста раються передати і маминим правнукам. Завершенням маминої організаційної праці було величаве "Свято селянки” в 1936 році в Коломиї. Разом зі своїми молодшими співробітницями вона була відповідальною за підготову свята та за клопотання дістати дозвіл на нього від польської влади. Коломия була свідком великого здвигу укра їнських жінок та дівчат з дооколишніх сіл Покуття та Гуцульщини. їх сотні у своїх питомих кожному селу барвистих народних строях гордо та впевнено про ходили вулицями міста. Похід містом провадили провідниці жіночого руху в Галичині Олена Кисі левська, Мілена Рудницька, Ірина Павликовська та членки управи ФСУ в Коломиї, з мамою включно. Опісля на площі були покази народних звичаїв з хоровими співами, танцями та хороводами в супро воді місцевих оркестрів. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1994 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
