Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
жіночу долю можна вважати щасливішою над мою? Я живу думками і поезіями чоловіка. А він жив Україною. Чого ж іще кращого сподіватися в мої літа? — Спасибі вам, пані Маріє, за ці слова! Бог від дячить за вашу любов! — цілую їй вдячно руку. А вона дивиться не мене поблідлими синіми очими, усміхається — і димова завіса літ немов зникає. 21-річна Марія Данилова, струнка й тендітна, як налита весняними соками берізка, була винятково вродливою, гідною пензля Рафаеля Санті. Небес ного кольору очі, золотаве пишне волосся, дугою пухнасті брови, витончені риси обличчя, що мов магнітом притягують до себе, античної будови по става — все в ній дихало цнотливістю, одухотворе ною молодістю, віяло якимись особливими чарами, від яких у юнаків паморочилась голова. На щастя в дівчини вона не йшла обертом від набридливих залицянь — терпляче чекала казкового лицаря. І він прийшов у подобі 33-літнього кароокого смуглявого вродливого поета Володимира Сосюри, знаного тоді вже всій Україні. Він був батьком двох синів —Миколи і Олега, — з дружиною розлучився. Шлюб із росіянкою Вірою Берзіною. начиненою більшовицькою ідеологією, до того міщанкою, зара женою бацилами великодержавного шовінізму, якій була просто ненависна сама ідея самостійности України, виявився для Володимира кабальним — і він з болем і відчаєм (мав же двох синів!) розриває стосунки з нею. В поезії ”Я не можу і спати від ран...” є рядки, присвячені Вірі, в яких, між іншим, і докір собі за легкодухість, за юнацьку духовну незрілість: М и з т о б о ю зій ш л ис я в маю , ще не зна в я, що зна чи т ь ідея. Ти й т о д і У к р а їн у м ою не л ю била, см іял ася з неї. Перед тим, як одружитися з Марією, поет зайшов до колишньої дружини і запитав її (цитую за книж кою ’’Третя Рота” Володимира Сосюри, виданою з купюрами 1988 року в Києві): ”— Если я встречу человека, которого полюблю на всю жизнь, тьі разрешишь мне жениться?”1 (Ро сійську мову поета в даному контексті вважаю виправданою — М. К.). І мертво відповіли губи людини, про яку я писав вірш ”Так ніхто не кохав”: — Разрешу.2 І я в Сталіно одружився з своїм синьооким щастям і горем, що полюбив на все життя. Я з Марією приїхав з Донбасу в Харків”. 1. — Якщо я зустріну людину, яку полюблю на все життя, ти дозолиш мені одружитися? 2. — Дозволю. Марія та Володимир Сосюри. Марія про цю пам’ятну для обох зустріч пише набагато зворушливіше, поетичніше у спогаді ’’Гово рить серце моє”, який ще й досі повністю також не опублікований. І не забудьмо дати, дорогої для кож ного українця, що живе на рідній землі чи далеко від неї: ”9 березня 1931 року зранку ми готувались до традиційного свята пам’яті Тараса Шевченка, яке відзначаємо щороку. В концерті йшов "Заповіт”, який виконував наш хор, далі виступи поетів, співаків. В той пам’ятний і незвичайний вечір я і зустрілася з Володимиром Сосюрою. Його поява була несподі ваною. Одягнувши святкове українське вбрання, я вий шла з кімнати і раптом помітила наче вирізьбленого на дерев’яній стіні, в задумі, нерухомого мужчину років 30-ти. Чорнявий красень побачив мене пізніше, я вже встигла його роздивитись... Кинувся до мене: ’’Дівчино, чи є у вас закурити?” — "Чудна манера знайомитись” — майнуло в думці. Мене образила легковажна поведінка чужої людини. Пройшла, наче це мене не стосувалось, не відповідаючи, з похиле ною головою... Я тоді не знала, що бувають безпо середні натури і що за люди поети...” Запав, глибоко в серце запав поетові образ дівчини в українському строї. Цілу ніч не спав — ходив, курив і думав про неї, був певен що вон а —це і є та, що зрозуміє його українську ідею і піде за ним в огонь і воду. А вона, Марія? Теж не спала — бачила перед собою золотий вогник смуглявого обличчя, мрійні задумані очі, м’який карий зір, втому під очима, чорну хвилю волосся... Впізнала по шкільних фотографіях великого поета Володимира Сосюру. Невже її вподо бав? А вранці уже очікував її. ”Я вражено дивилась на поета і не вірила, що він ось тут і що він такий, — пише далі в спогадах Марія. — Невеличка павза була порушена його ніжним голосом: ”А які у вас очі, Маріє?” ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1994 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
