Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИКОЛА КАГАРЛИЦЬКИЙ ТАКА ВАЖ КА ЇЇ ЛЮ БОВ (ПРО МАРІЮ СОСЮРУ НЕЗНАНУ) Після тривалих бесід з Марією Сосюрою, що розрослися в чимале дослідження, де радощі й трагедії подружжя переплелися в суцільний драма тичний клубок, я запитав легендарну супутницю легендарного поета-лірика: — З вершин пройденого, пережитого в парі і в самоті (Володимира Сосюри не стало 8 січня 1965 року), що ви могли б сказати, голубонько сива, у відповідь на крилаті слова ’’забуть тебе — себе забути, бо ти — це я, а я — це ти”, зроджені в драматичний період життя поета, в ніч на ЗО липня 1950 року, власне тоді, коли ви вже вісім місяців мучилися у катівнях КҐБ, на вул. Володимирській, 33, а потім у Лук’янівській тюрмі? — Можу сказати: я була по-справжньому, можли во, як жодна жінка, щасливою з Володимиром Сосю рою, а що він був щасливий зі мною, то це видно навіть із щойно процитованих рядків, і з сотень його ліричних поезій про кохання й кохану, мені присвя чених. Аби не любив мене — не оспівував би моїх очей, волосся, вуст, брів... Я ж не змушувала —серце йому підказувало. Було всього в нашім житті — високого й земного. Та хіба ми обоє винуваті, що долі нам підсунуло драматичні, ба навіть трагічні. А хіба не так? Хіба з великих українських поетів XX віку не Володимир Сосюра постраждав чи не най більше? А з ним і я? І чи не найсамотніше з великих поетових жінок життя моє, по смерті коханого чоло віка? Я безмежно вдячна долі, що вона подарувала мені його, Поета з ласки Божої, що не хтось, а я стала його музою (я ж тут ані трохи не перебільшую), його єдиною великою любов’ю. І якби мені випало одружуватись удруге — втретє — всоте, я просила б Бога одного судженого — Володимира Сосюру. Він був і залишається моїм щастям, моєю радістю, єди ним моїм мужем і божеством. Радянська влада дово дила його до божевілля і самогубства тільки за те, що безмежно любив Україну, її історичних героїв, оспівував її одвічне прагнення до незалежности. З ним і я полюбила Україну, вона стала й мені рідною матір’ю — іншої Батьківщини в мене немає. І щодня я лягаю і встаю з одним і тим же: ’’Господи, убережи нам Україну, одведи від неї руки недругів, дай їй розум і прозріння! Дай їй мужність й історичну пам’ять!” — і молюсь, молюсь.... І яке це щастя —піти на каторгу за найлюбимішу людину!!! Мені було важко ТАМ, на жаль, його страждання ТУТ я не полегшила: нас обох однаково лупцювали і фізично, і духовно: його тут, мене там. Що ж, мабуть, так нам судилося, страждати. Та в цім стражданні приходило і очищення. Пізнати це — дано не багатьом. Яку ще 6 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
