Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Повідомляємо, що шкільний рік в Европі починається восени, тому просимо опікунів, які мають або бажають мати стипендіятів у Польщі, Хорватії, Румунії, Італії, Україні та інших європейських країнах, вплатити стипендії, щоб ми могли їх вислати якнайскорше. Просимо ласкаво передати Ваш внесок-чек, виставлений на U N W L A Inc., на руки ре ферентки стипендій Вашого Відділу або прислати до Сти пендійного бюра СУА: UNWLA INC. SCHOLARSHIP PROGRAM РО BOX 172 HOLMDEL, NJ 07733 Щиро дякуємо за підтримку Люба Більовщук, референтка стипендій СУА М. Орися Яцусь, скарбничка комісії стипендій СУА Н А М П И Ш У Т Ь . . . СНЯТЬСЯ РІДНІ КАРПАТИ... Минає другий рік моєї аспірантури у Гарвард ському університеті. Властиво, важко було собі уя вити на початку, що особа з Польщі може дістатися на студії до однієї з найкращих високих шкіл в Америці. Однак я вислала документи і після кількох місяців прийшла відповідь, що відділ славістики пропонує мені повну стипендію та запрошує до себе. Так почалося моє навчання в американському універ ситеті. Програма Ph. D. (по-українськи — аспірантура) у Гарварді триває пересічно шість років, у тому числі два роки курсової роботи (заняття, курсові роботи та екзамени). Після цього студентові слід складати великі екзамени (так звані “general exams”) з двох слов’янських літератур, у моєму випадку — це літе ратури українська та польська. Факт, що я вибрала собі українську літературу як головну, тут зовсім вийнятковий — ніхто, крім мене, цього не зробив, усі студенти займаються російською ділянкою. Навіть професор-дорадник аспірантів відраджував мені це робити: ”3 дипломом з української літератури ти не дістанеш тут жодної праці”. І він дійсно має рацію. Проте він тоді ще не знав, що я не буду шукати роботи в Америці, він тоді ще не знав, що я хочу повертатися до Польщі і там займатися дослідженням в українській ділянці. По-моєму, це важливо, щоб повернутися туди, бо українці з освітою потрібні там ще більше, ніж тут. Крім того, важко звикнути до нових обставин життя, важко знайти людей, які розуміють мою тугу за рідною землею. Сняться сни про рідні Карпати, щораз частіше людина згадує приятелів, минуле. Здається, немов так недавно пройшли найкращі хвилини життя, якими для мене був період навчання в українській середній школі у Лігниці. Про цей український ліцей у Польщі знає багато наших земляків, мабуть, у цілому світі. Адже він став своєрідним символом існування кількасоттисячної частки нашого народу в польській державі. Став знаком на наші права до навчання рідною мовою. Ліцей засновано у 1957 p., тобто у час політичної відлиги в комуністичних країнах після сталінського терору. До нього приїжджали українські діти з усіх усюдів Польщі, де знайшлися їхні батьки після висе лення в 1947 р. Траплялося, що одна родина вислала до Лігниці всіх дітей (наприклад, родина Лайкошів), а знову ті діти, виростаючи, висилали своїх нащадків. Можна хіба говорити вже про третє покоління, вихо ване в українському ліцеї. В Лігницькій школі працю ють передусім українські вчитепі, які про учнів турбу ються як про власних дітей. Школа має свій хор, музичний ансамбль, танцювальну групу, які дають багато концертів. Великий відсоток учнів дістається на студії, деякі хлопці ідуть в семінар. Думаю, що не треба навіть біпьше говорити про Лігницю, бо в Америці про неї добре знають, особли во членки Союзу Українок Америки, які багато років допомагали дітям з українського ліцею. Я також була і постійно є однією зі стипендіяток. Не знаю, чи ми колись зможемо віддячити за цю благодатну допо могу і безкорисну жертву союзянок. Не знаю, чи можна знайти такі слова, які могли б висловити почуття великого довір’я до людини, яка несе діяль ність Союзу Українок Америки, безкорисно допома гаючи українським дітям з різних країн здобувати освіту. Маю тільки надію, що, закінчивши студії у Гарвардському університеті, зможу віддячити своєю пізнішою працею. Натомість користуючись світлим прикладом союзянок, я також зможу в майбутньому допомогти якійсь дитині вчитися. Лідія Стефанівська ’’НАШЕ ЖИТТЯ", ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1994 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
