Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
П А М ’Я Т І М А Р І Ї Я С Е Н И Ц Ь К О Ї З С І М О В И Ч І В 20 травня ц. р. відійшла у вічність найстарша парафіянка франкфуртської греко-католицької гро мади в Німеччині бл. п. Марія Ясеницька з Сімовичів, залишивши у смутку сина Ераста з родиною, сестру Віру Смеречинську в румунському Семигороді, даль шу родину в Румунії, Україні і Америці та Австралії і цілу низку близьких друзів. Марія народилася в Чернівцях 1 лютого 1899 р. в родині греко-католицького священика Михайла Сімо- вича, що згодом став генеральним вікарієм для цілої Буковини, яку юрисдикційно відірвано після Першої світової війни від Галицької метрополії і підчинено румунській греко-католицькій ієрархії Семигороду. Марія закінчила німецьку дівочу гімназію в Чернів цях, але отримала одночасно відповідне середньо- шкільне українське виховання, яке могла доповнити під час музичних студій в Берліні на початку 1920-их років, коли перебувала у стрийка Василя Сімовича, відомого вченого мовознавця. Тоді українське життя Берліну визначалося особливою активністю і кольо- ритом, перебували там видатні політики, письмен ники, мистці. У домі Василя Сімовича та його дру жини Дори відбувалися зустрічі, дискусії, цікаві роз мови, про які нам неодноразово розказувала Марія. Вернувшися до Чернівець у половині 1920-их років, пані Марія закінчила консерваторію і відкрила приватну школу гри на фортепіяні. Немало праці в ділянці музичного виховання віддала українській громаді, де до початку Другої світової війни була активною діячкою в Народному Домі. 1929 р. одружилася з адвокатом д-ром Романом Ясеницьким. Після приходу більшовиків 1940 року родина Ясеницьких використала нагоду виїзду ні мецької меншини до Німеччини і подалася на Захід. Контакт з рідними не переривався, головно зі стрий- ком Василем Сімовичем, що тоді жив у Львові. Збереглися дуже цінні його листи, в яких він описував драматичні зміни під час першої більшовицької, а згодом німецької окупацій. Він дуже відкрито писав у них, що ці окупації означали для українського народу, а зокрема його культури. Тісні духовні зв’язки зі стрийком Василем та його дружиною залишили в пані Марії дуже глибокий слід, і вона в своїх розмовах і розповідях часто верталася до спільно пережитого. Взагалі і в домі матері, що походила зі священичої родини Лисинецьких з Кос- мача, національна свідомість, традиція громадської праці були високо розвинені. Відомий етнограф Володимир Шухевич у своєму томі ’’Гуцульщина” дякує бабуні Климентині Лисинецькій за допомогу при зібранні матеріялу. Пані Марія займалася і в Німеччині, й то до останніх місяців свого життя, музично — педагогічною працею, при чому визначалася великим виховним талантом, що і стало джерелом її багатого духовного життя, бо виховала музично кілька ґенерацій своїх та німецьких інтелігентів, що втримували з нею тісні зв'язки. Господь Бог подарував Марії Ясеницькій шляхетну вдачу, доброту, вирозуміння і надзвичайну пам’ять, що берегла до кінця днів деталі пребагатого на зустрічі, розмови й приятельства довгого життя. Незважаючи на те, що прожила більш як поло вину свідомого життя в німецькому середовищі, пані Марія, чи Маруся, як її звали українські друзі, була в постійному контакті з українським світом — листов но, через пресу, що приходила регулярно в хату, через громаду, де всі її любили і поважали. її жертвен- ність на церковні, громадські цілі була для неї само зрозумілою справою, належала бо до Генерації, для якої це був майже святий обов’язок. її великою турботою було виховання національного почуття, почуття співприналежности внуків до українського народу. Господь дав їй дожити до незалежности України, і це було для неї великим щастям, хоч, слідкуючи за подіями в Україні, це щастя затьма рювалося раз-у-раз. А належала вона до тої Генерації, що не могла собі уявити, щоб серед власного народу могли існувати якісь темні, негативні сили... Дарувала вона своєму ближчому довкіллю багато тепла, любови і доброти, яких забракне йому на довгий час. Хай німецька земля буде їй легкою! Анна-Галя Горбач. 12 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
