Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М аріє, зо л о т о ко хане, моя лю бов, к р а с о моя! я к п л ака в за т о б о ю я, коли т е б е о б р а зи в п 'я ни й! Н е б у д у більш е я в ж и т т і т еб е д о в о д и т ь до нест ям и, щ об т в о ї о чі з о л о т і не зал и ва л и ся сльозам и... А потім тяжке й тривале божевілля (було воно насправді, чи вигадане, а то й спровоковане біль шовиками — невідомо), сумнозвісні харківські Сабу рові дачі, з яких утікав і до яких його знову силоміць повертали. Туди його не без злого умислу запрото рили Іван Микитенко та Іван Кулик з благословення Володимира Затонського. Марія металася, як тигриця в клітці. Яке треба було серце мати, щоб усі ці нещастя, що звалилися на голову її чоловіка й на неї саму, витримати? Вона зверталася до всіх харківських, а з 1937 року — і до київських партійних богів з єдиним проханням — пощадити її Поета, допомогти йому в лікуванні, однак упродовж п’яти літ натрапляла на глуху стіну байду- жости. Та коли 1939 року над Сосюрою зглянувся Ми кита Хрущов й нагородив його орденом ’’Знак по шани” (з нагоди 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка), поет підноситься духом, пише вірнопід даного листа ’’батькові всіх народів” Йосифові Ста- лінові з проханням поновити його в партії. І Марія виявляє мудрість і кмітливість. Вона також написала листа вождеві, відверто розповіла про гоніння на Сосюру, виключення його з лав біль шовиків, запроторення до лікарні для душевнохво рих. Додала і посвідку професора-психолога Аба- шева про хворобу поета — маніякально-депресивний стан. Дружина продумала і як надійно відправити листа, аби десь його не загубили по дорозі всюди сущі ’’поштарі”. Отож знайшла вона на Київському летовищі пільота, який добре знався зі сином Сталіна Василем, і через нього передала пакет до Кремля. А невдовзі від Сталіна надійшов лист-наказ: ’’Восста- новить в партии. Лечить”. (’’Поновити в партії. Лі кувати”). Так, свого Поета Марія врятувала, але через десять літ не змогла врятувати себе. 1947 рік. Лазар Каґанович скликає на Україні пленум з боротьби проти націоналізму. До тих на ціоналістів потрапляють Максим Рильський, Воло димир Сосюра, Юрій Яновський, Леонід Первомай- ський... Так розпочалася нова хвиля доносів, допитів, арештів, репресій. І знову Марія кидається рятувати своє подружжя. Коли розкритиковану вже збірку поета ’’Щоб сади шуміли” (1947) висунуто було на здобуття Сталінської премії, Марія свідомо акценту вала увагу в листі на оптимістичних, партійних вір шах поета і надіслала разом із збіркою в секретаріят Комітету у справі премій на ім’я Марієтти Шаґінян, яка глибоко шанувала талант Сосюри. Вона все зро била, щоб Сосюра дістав першу премію, прочитала Сталінові навіть вірша, йому присвяченого. Той від задоволення широко всміхнувся і звелів: "Дати Ста лінську премію першого ступеня”, що й було вико нано. Але нагородити і не побити — не в його дусі було: влада має тримати поетів, як і непокірних коней, загнузданими. Тільки яку гнуздечку для нього придумати? Арештувати одразу після нагородження — світ не зрозуміє: і так на шпальтах канадських газет пробігли повідомлення, що Сосюру заарешту вали. Приїхав навіть спеціяльний кореспондент, зфотографувався з поетом і таким чином розвіяв сумніви у преси. Отож варіянт із арештом поета відпадає. Тоді до справи Сосюри підключилися як досвід чені майстри інтриґ з Москви, так і з республікан ського КҐБ та Спілки письменників України,. Особли во ’’уболівав” за долю Сосюри Олександер Корній чук, який мріяв про премію першого ступеня, а дістав другого. Та й Сосюрина красуня Марія різала йому прямо в очі непристойні речі, звинувачуючи у всіля ких гріхах... ”А може, на Марії і зупинити вибір — її заарештувати?” — додумалися ’’найголоватіші”. З цією ідеєю згоджуються і в центрі, і в провінції: знають бо, що арештом завдадуть пекельних мук поетові, який палко кохав свою дружину. І розпочалося плетиво інтриґ, якими Сосюру до водять до білої гарячки, а потім, 18 листопада 1949 року, в його відсутність, її викликають телефонічно нібито у важливій справі, а по дорозі арештовують. І з того дня вона зникла на цілих п’ять років. їх розлу чили — і знекровили обох: вона мучилась у Сибіру, Казахстані за його ’’гріхи”, він — у Києві як поет і людина. Марію арештували як терористку і три місяці тримали в камері підвалу КҐБ, на Володимирській, 33. День і ніч допитували, хто ті терористи, де їхня організація. В неї вже ноги спухли, голова ходила ходором, а слідчий твердив одне: ’’Хто керівник теро ристичної організації?” Доведена до знемоги, гнівно сказала: ”Ви і є той терорист... керівник, до цього в житті мене ще ніхто не тероризував”. Тоді слідчий з розгону вдарив її по голові мармуровим преспап’є. Вона знепритомніла, допомоги їй не надали. Коли прийшла до тями, зупинила кров краєм сукні... Після цього її вже не допитували, перевели на другий поверх із ліжком, паркетом на підлозі. Однак доведе на до відчаю, втративши сон, спокій, Марія наду мала отруїтися — і попросила таблеток від безсон- ности. Не пила, ховала в шпаринки, аби потім зібрати потрібну кількість, випити — і не встати. Не вийшло — наглядач помітив і повитягував піґулки. Тоді її спровадили до Лук’янівської в’язниці. Через рік від НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1994 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
