Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Я зніяковіла, але відповіла: "Кажуть люди, що сині”. Він прикрив обличчя і прошепотів: ”Ой, я пропав!” Це сказало його серце...” А через три дні вони побралися. ”Я була щаслива! Мене любила якась незвичайна людина, ні на кого не схожа. Почалося буденне життя, але воно було — як свято...” — закарбує навічно в спогади Марія Сосюра. І то була правда, як і правда те, що сказала мені вона 7 лютого цього року, коли ми сиділи у присмер ку світлиці. А чи й справді їхнє подружнє життя було святом? В коханні — можливо, й так. Вони й справді були ідилією для всіх закоханих. Взірцем вірности. А життя з самого медового місяця почало бити їх нещадно. Володимир був готовий до бою — звик до грубої критики. Марія все сприймала емоційно, бурхливо, темпераментно — в ній було щось від трагедійної актриси. І ось посипалися удари Лазаря Каґановича по українській інтелігенції один за одним — мстився люто, затято, жорстоко. Він не міг простити Сосюрі поеми "Мазепа”, що дістала широкого розголосу 1929 року. Не встигла Марія натішитися радістю від публіч них виступів свого поета, як на нього посипалися звинувачення в націоналізмі у зв’язку з виходом пое тичної збірки ’’Серце” (1931). Ще недавно Іван Мики- тенко погрожував зігнути його в дугу — і ось із благословення каґановичів, микитенків, куликів у газеті ’’Комуніст” з’являється погромна стаття Федора Тарана ’’Жовта муть”, у якій автор збірки ’’Серце” оголошується фізіологічним націоналістом. З усіх більшовицьких трибун йому вигукували: ’’мєрзавєц!”, ’’мазепинець!” Марія близько до серця брала чоловікову біду, а тут нове нещастя — голод 1932—1933 року, який так виснажив молоду жінку, що вона ледва не пішла на той світ, народивши сина. Усвідомлюючи, що чоловік попав у неласку, вона бере на руки малесенького Володю і оббиває пороги кабінетів Миколи Скрип ника, який, до речі, шанував талант Володимира Сосюри, і Станіслава Косіора, домагається для напів голодної родини щоденної пайки і навіть місячного відпочинку в привілейованій санаторії Одеси. Від голоду себе і чоловіка Марія врятувала, а від політич них переслідувань не змогла. 13 травня 1933 року застрілився письменник Микола Хвильовий. Ця смерть потрясла поета, бук вально вибила його з життєвої колії. Ось що розпові ла очевидець трагедії Марія Сосюра: — Микола Хвильовий і Володимир Сосюра палко любили один одного, часто були нерозлучні — такої гарної і чистої дружби я більш не зустрічала між чоловіками. Ще 9 травня 1933 року прийшов до нас Миколочка (так я його називала). Вони зачинилися в кабінеті і довго щось там збуджено говорили. Я ніколи не втручалася у Володині справи, не лізла йому в душу: що хотів мені сказати — казав без примусу. Одне лише того вечора зауважила: коли пішов від нас Миколочка, Володя гірко заплакав. Уранці 13 травня, як грім з ясного неба, рознесло ся по нашому будинку, що вночі арештували Михайла Ялового. Не встигла я отямитися від цієї вісті, як прибігла до мене Юля, дружина Хвильового, й роз пачливо зойкнула: ’’Маріє, мабуть, Миколи вже немає — у квартирі був постріл. Біжімо!” Я кинулася за нею. Наш письменницький будинок стояв буквою ”П”. Балькон квартири Хвильового через подвір’я дивився на наш. "Швидше туди!” — майнуло в голові. Руки й ноги ходили ходором від переляку. Ми відімкнули двері, вбігли в робочий кабінет — Микола сидів за столом, правою рукою підперши голову (стрілявся, певно, лівою). Був він у білій білизні. Кров цівкою струменіла з виска на стіл. Тіло його було ще тепле. Ми поклали його на канапу. За спиною в Миколи, на бальконі, я знайшла кулю. Коли ховали Хвильового, Лесь Курбас підійшов до труни і впав другові головою на груди. Стільки болю й туги було в тому прощанні, що наші серця мимоволі здригнулися (над Курбасом уже зависла сталінська сокира). У Володимира я зауважила перші ознаки божевілля — так приголомшила, надломила його смерть вірного друга... 7 липня 1933 року застрілився захисник Воло димира Сосюри народний комісар освіти Микола Скрипник — і це поет сприйняв як удар долі, бо усвідомлював, що більше боронити його буде нікому. Так і сталося. 1934 року Лазар Каґанович розпочав на Україні поголовну партійну чистку інтелігенції — і першим (за його вказівкою!) з рядів ВКП(б)У в Харкові виклю чили Володимира Сосюру. Це був прицільний постріл у саме серце поетові (Миколу Хвильового кат України довів до самогубства, хотів, аби й Сосюра само- знищився), бо виключення з партії означало і виклю чення з членів Спілки письменників, арешт, розправу. З драматичного для себе грудня 1934 року Сосюра у ліжко лягав узутим і вдягненим, чекаючи ’’трійки”... То були страшні для Сосюри часи. Травмований жахливими видовищами голоду в Харкові, на Ніко- польщині, приголомшений смертями Хвильового, Яло вого, Скрипника, доведений до відчаю безперестан ними цькуваннями за ’’націоналістичні” поезії, насам кінець викинутий за межі суспільного життя, поет усе частіше заливає горе горілкою, поглядає на ре вольвер, а свій біль, свою самотність, свій відчай і ’’ганьбу” зганяє на ні в чому не повинній Марії, котра його безмежно любила, бо знала, що не він, а злий Демон водив її Володичкою. І коли поет вгамову вався, чула від нього: 8 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
