Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Звичні фрази заслонють нам дійсність, хоч вона є набагато цікавіша, як ширма фрази. Дійсність — це праця матері в хаті і поза хатою. Бажана дійсність: мати, яка виводить дітей на широкий шлях зі своїм власним ”Я”, непідвладним, але і не бундючим. Осмислюємо ролю матері як ролю, гідну наслідуван ня, як людину, яка підносить зір не лише до рідного гнізда, а бачить поза ним. Дійсність — це громадська та економічна праця жіночих організацій, яка осмис люється звичним патріотизмом. От пишемо історію, а обмежуємо її до політичних партій, і то чоловічої статі. Практичні та економічні досягнення жіночих організацій наших матерів чомусь рідко коли перед нами. Ми звертаємо увагу на прапор, а не хто його шив; на слова програми, а не на наслідки праці. А патріотизм, як материнство, — це практична праця, зміст якої закриваємо фразами, а тоді нарікаємо, що за фразами ніхто не йде. За символом, за іконою, а то й благенькою копією ікони, десь під час наших житейських мандрів, згубилася людина. Матір — це, в першу чергу, лю дина, що знає себе і свою вартість. Що бачить не обрядовість, а підмет обряду чи віри; що вміє пізнати вартість, а не наряд; що думає і що любить розумно і роздумуючи, а не сліпо. Мати не тільки народжує дитину, але допомагає, щоб з дитини виросла до росла, думаюча людина. Мати знає, що вдале ма теринство тимчасове і що довго тримати дитину в дитинячому стані веде до здитиніння. Так як жінка стає матір’ю тільки тоді, коли фізично відлучується від плоду, так суть ролі матері вимагає, щоб діти її стали дорослими, а не вічними дітьми. Ховатися за звичні патріотичні фрази і кар тини — це рівнозначне з намаганням сховатися за криноліну від жорстких кутів світу. ’’Нічого кращого немає, як тая мати молодая з малим дитятком”. А що стається з матір’ю, коли дитя, до речі, за рік-два, виростає? Заміняємо, для повноти картини, ще одним дитятком? Доки? Допоки у матері сила? Громаді треба застановитися, чи вона допомагає матері в трудному ділі виховання дітей. Чи громада представляє матері в Америці Україну і українство як додаткову можливість повноцілого розвитку ді тей? Чи громада представляє матері в Америці Укра їну і українство як щось реальне, чи як казку, чи мрію, чи сон? Чи наші матері цінуються на рівні батьків у наших громадах? Чи організації жінок вважаються громадськими організаціями, чи тільки прибудівками, або — ще гірше, але і частіше — впада ють в рубрику ’’буфет в заряді пань”.,Ьа, більше, чи нашим підходом до цих справ не заохочуємо ін- фантильности не лише дітей, але батьків і матерів? Чи шабльонність наших публічних святкувань не один з наслідків громадської інфантильности? Чи українська громада в Америці допомагає матері розвинути себе, не покидаючи українства, чи зводить вона українство до фолкльорних шорів, і до дитячого садочка, і до бандури та співу? Чи укра їнство в Америці виходить поза рамки ’’ритму”, плекаючи справжніх матерів? І що дасть нам нинішній вечір? Приємне почуття? Чи настирливе питання, що не в цих питаннях суть нашого життя? Чи нашим підходом до цих справ не заохочуємо свого роду інфантильности, шабльонности, відштовхненням від практичного діла? Проблема, як я її бачу, лежить в тому, що укра їнство, — і це, на жаль, часто включає церкву, — лежить поза рамками практичного повсякденного життя. Воно знаходиться десь у сфері ідеології, а що ідеологія зрозуміла — і сприятлива — освіченим і тим, у кого є час на дилетантську освіту, ми відсу ваємо від українства цілу низку продуктивних людей, які творять стрижень суспільства. Томас Совел, чільний американський соціолог і політичний комента тор, згадав, що інтелектуали можуть завжди осмисли ти реальність — простолюддю доводиться в ній жити. У наших громадах мати — це часто те просто люддя, на яку спадають турботи повсякдення. Навіть у громадських організаціях жінки є часто мотором дитячої літератури, передшкілля, суспільної допомо ги. Репрезентація, політика — в заряді чоловіків. Для практичних порад материнства і батьківства, одначе, треба звертатися до неукраїнських матерія- лів. В Україні українською мовою є передруки кухо варських переписів минулого століття, а інформацій на книжка про статеве життя — це брошурка, видана НТШ в 1911 році. Ми заохочуємо матерів віддати свою увагу дітям — одній дитині нараз. А що в той же час робити із рештою? ООН проголошує декади, щоб привернути увагу держав на потреби суспільних змін. В Африці Декада Жінки втягнула жінок у програми економічного розвитку в селах та дрібній торгівлі. ООН дійшло до висновку, що без активної участи матерів економічного розвитку в країнах, де його немає, так і не буде. Каїр показав, наскільки важлива роля жінки в цілій громаді, а не тільки в чотирьох стінах. Та навіщо мені говорити про ООН. ООН проводить програми економічного розвитку і медичного прогресу — чи вважає, що їх проводить. Україна нарешті є повноцінним членом ООН і його недержавних прибудівок. Досі на недержавних кон ференціях доводилось боротися за місце не кому іншому, як СУА через Міжнародну Раду Жінок. Два роки тому С Ф УЖ О одержало статус недержавної організації. Я боюся ось чого — що ролю матері зведемо і далі буде зведено до чотирьох стін з вигідним Ві-Сі- аР з українськими народними танцями і церковною музикою. А світ тим часом йтиме собі, і Україна, дай Боже, з ним. А ми? Чи завдаємо собі труду хотіти знати, що думають матері, що їм потрібно, чого вони хочуть? А ще треба подумати, як практично нав’язати НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1994 5
Page load link
Go to Top