Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛАРИСА ОНИШКЕВИЧ ДОКІЇ ГУМЕННІЙ — МАТРІЯРХОВІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ДІЯСПОРІ — СПОВНИЛОСЯ 90 РОКІВ Докія Гуменна родом з Уманщини. Закінчивши середню школу, поїхала на вищі студії до Інституту Народної Освіти в Києві. Після того проживала майже 5 років у Харкові, а тоді повернулася до Києва, де була аж до часу німецької окупації. Відтак короткий час жила у Львові, потім у Західній Европі, і понад чотири десятки років в Америці, у Нью-Йорку. Від перших студентських спроб у літературі аж до виразно виробленого свого власного жанру — такий оригінальний шлях письменниці із дуже специ фічним вкладом в українську літературу. Майже ЗО книжок, коло півсотні коротких оповідань — немов овочі з рога урожайности споглядають із полиці твори Докії Гуменої: ’’Епізод із життя Европи Крит ської”, "Велике Цабе”, "Благослови, мати”, ’’Минуле пливе в прийдешнє”. Власне, майже всі вони — це до певної міри ’’минуле, що пливе в прийдешнє", і все це ще від Европи Критської, було вже видно, куди ведуть зацікавлення Гуменної. Це світ грецьких мітів, світ трипільців, скитів, їхньої фізичної і суспільної культури. Бо крім археології, її цікавить давній сус пільний лад, етимологія слів і, зокрема, роля жінки і матері у цих спільнотах. Світ давнини відкрила вона для себе ще моло дою. Ось що про це пише сама Докія Гуменна: ’’...Вже в Києві, будучи студенткою першого курсу ІНО, літературно-лінґвістичного факультету, я ходила на засідання Археологічної комісії Академії Наук, де вперше почула про меандр на мамутовому іклі та про дивні фіґурки палеолітичного поселення в Мізині. Побачила це все в оригіналі. Вчащала й на з’їзди інституту археології, бувала на розкопках археолога Петра Курінного в самому Києві. А раз навіть напро силася до трипільської експедиції, бачила в натурі розкопане селище... Вже тоді я пробувала сили передати в белетристичній обробці археологічні від криття. Було друковано два мої нариси: про мустьєр- ського хлопчика, що жив ЗО тисяч років тому, останки якого знайдено в Криму, про трипільське селище на одному з київських узгір’їв... Коли мене погромили і позбавили змоги працю вати над українським словом, я у вільний від праці час ходила до Всенародної бібліотеки. Знайшла я тоді й працю Морґана про індіян Північної Америки, про тотемізм і про матріярхат, відшукала працю Дж. сррейзера "Золота гілка” і праці про аборигенів Австралії, Африки, Гвінеї... та й взагалі про різних "дикунів” і їхні вірування. Знаючи українські звичаї, я відкрила дле себе, що й мої предки в якійсь незглибній давнині проходили цей етап, а сліди його ще й досі живуть у звичаях. Отож із жадобою вичитувала повідомлення архео логів про розкопки на нашій землі, про перші почат- ки дослідження Трипільської культури і праці Хвойки...” Завдяки їй широкому колу читачів діяспори ще 1952 р. відкрився зовсім новий притягаючий світ наших прапредків. Можна без перебільшення тверди ти, що пересічна українська людина діяспори знає щось трошки про трипільську добу, а зокрема легко вміє визначити взори цієї культури (так поширені на нашій кераміці!). Але не всі знають, що це завдяки книжці Докії Гуменної ’’Велике Цабе”, яка широко поширилася. А ’’Велике Цабе” — це не тільки повість, це вже виразний жанр Гуменної: прецікаво розмальо ване тло минулого із збелетризованим пригодниць ким сюжетом. Та крім самої прозової тяглости — вся книжка переткана справжніми археологічними ілю страціями кераміки, взорів, форм. Це вже особистий стиль авторки — гра фантастики на тлі скарбів давніх тисячоліть. Хоч майже половина її творів також має і недавнє історичне тло, немов збелетризована хро ніка, її візитна картка і її оригінальний вклад у літературу — це таки її "белетристична археологія”, з великою дозою прославлення матріярхального уставу на прадавніх землях сучасної України. Є у Гуменної також короткі оповідання, друковані (від 1924 р.) у різних журналах України, а потім тільки діяспори, а тепер знову України. Серед збірок нарисів є ще ’’Стрілка коливається” (1930), ’’Багато неба” (1954), "Жадоба” (1959), "Вічні вогні Альберти” (1959), ’’Серед хмаросягів” (1962). Написала вона і ряд повістей: ”Де недавно ведмеді ходили” (1930), ’’Компанія” (1931), "Вірус” (1940), ’’Діти Чумацького Шляху” (1947— 1951), ’’Мана” (1952). Для історії треба додати, що майже всі діяспорні видання також відбивають долю діяспорного пись менника, бо виходили власним коштом, як і книги Д. Гуменної. І тепер читачі України можуть відкривати і письменницю, і її стиль для себе. Колись можна було сказати, що ті, що творили міжвоєнну історію на українських землях, забрали у неї Батьківщину і можливість творити в ній і для неї, а тепер письмен ниця доказала, що вона не піддалася навіть історії”. Б іл ь ш іс т ь із вид ан ь а в т о р к и м о ж н а з ам о вл я т и в: У кр а п р и н т , П. С., В окзал , W oodstock, M D 21163. 1Лариса Онишкевич, "Розмова із Докією Гуменною”, ’’Сучасність”, ч. 11, 1994, стор. 66-67. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1994 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
