Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Останнім часом ми журилися Іванкою і Юрком: вони хворіли на серце, часто одне з них, або й обоє разом мусіли йти до лікарні. Іванка клопоталася українською культурою на Заході, яка часто безслід но пропадає в чужому середовищі. Разом з Кате риною Штуль вона і Юрко Кульчицький видали монографію Софії Левицької у видавництві Арнера у Вальорі, що друкувало твори Пабля Пікассо. У 1990 році Юрій Кульчицький задумав надруку вати у видавництві Арнера свою, а опісля Іванчину монографію, до чого також дуже намовляв Зою Лісовську-Нижанківську, мовляв, українська книжка мусить стояти на рівні світової конкуренції. Я цілком підтримувала таку думку. Виявилося, що до моно графії треба було вступного слова і редакції різних текстів, а часу було небагато з огляду на стан здоров’я обох мистців. Треба було якось зарадити, і то не зволікаючи, бо інакше ті монографії зовсім не побачили б світу. На сумне прохання в телефонічній розмові о третій годині ранку (Юрко напевно не взяв до уваги зміну часу між Муженом і Ріо-де-Жанейро), я відклала всі найпильніші справи і, — перший раз у житті, — зовсім свідома своєї некомпетентности, взялася до мовної редакції. І в 1991 році з’явилася гарна монографія Юрія Кульчицького з розкішними репродукціями його тво рів. Автор надіслав мені книгу з радісною присвятою. В наступному році прийшла черга на Іванчину монографію, і не могло бути й мови, щоб хтось інший робив мовну редакцію! Знову, відчуваючи поспіх, я негайно взялася до праці, відбираючи кілька разів досвітні телефонні дзвінки з Мужену. Відпра вивши весь матеріял до Франції, я відчула дивний спокій сповненого обов’язку. Книжка мала вийти у вересні 1992 року, але ніхто мені вже не телефо нував. Я зрозуміла мовчанку як робочу тишу і переслала муженцям різдвяний привіт. Дальші вісті почула я в телефоні від посестри Зої: 8 січня 1993 р. померла Йоанна Нижник-Винників, а 22 січня — Юрій Кульчицький. Зоя Лісовська-Ни- жанківська почувалася до обов’язку разом з Катери ною Штуль і мистцем Темістоклем Вірстою зайнятися спадщиною покійних: скаталогувати картини, доку менти, фотографії і решту. На жаль, мистці не зали шили детального заповіту, і багато речей розібрали чужі люди. На щастя, Йоанна Нижник-Винників ще побачила свою надруковану монографію, але вже була не в силі її мені підписати. Мій примірник, що його я ще не бачила, підписав мені вже на смертному ложі Юрій Кульчицький. Я думаю, що всі мусимо вирізьбити у своїх душах оті страшні, але тверезі слова: memento mori. Колись життя мусить обірватися, треба завчасу по-госпо- дарськи зайнятися всім нашим дорібком, щоб він не (До килимів Йоанни Нижник-Винників) співає весна в парчі, оксамиті та шовку предвічне сонце розкидає шматки барвистого світла ірже білий кінь сад буяє розмаєм а пташка летить у співуче гніздо посиніли віки доля нагнула материнське чоло над горсткою діток танець святкує розпалену мить група дівчат мов єдина вогненна колона заворожена в вічність ПОКЛИК наш день — кільчення, проростання і колосіння ми наче танцюристи бажаємо руками обняти небо в пошуках за невловимим райським птахом сміхуни буднів не зуміють заглушити волання суворого генія в наших грудях але ми мусимо їм потурати віддати їм часть нашого людського віна ми — земні-неземні ми — подорожні у власному домі у серці світу ВІРА ВОВК П | іг а і= = іп г дістався колись у чужі руки, а особливо, щоб не правив на некористь нам за чужі трофеї. Ми повинні також реєструвати факти про життя і творчість наших сучасників, бо вони є складниками нашої культури, нашого народу. Вічна пам’ять Йоанні Нижник-Винників і Юрієві Кульчицькому, які пережили тяжкі роки нашого наці онального ісходу і в чужій країні дали своє мистецьке свідоцтво про Україну. ’’НАШЕ ЖИТТЯ", ЖОВТЕНЬ 1993 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
