Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Останнім часом ми журилися Іванкою і Юрком: вони хворіли на серце, часто одне з них, або й обоє разом мусіли йти до лікарні. Іванка клопоталася українською культурою на Заході, яка часто безслід но пропадає в чужому середовищі. Разом з Кате риною Штуль вона і Юрко Кульчицький видали монографію Софії Левицької у видавництві Арнера у Вальорі, що друкувало твори Пабля Пікассо. У 1990 році Юрій Кульчицький задумав надруку вати у видавництві Арнера свою, а опісля Іванчину монографію, до чого також дуже намовляв Зою Лісовську-Нижанківську, мовляв, українська книжка мусить стояти на рівні світової конкуренції. Я цілком підтримувала таку думку. Виявилося, що до моно графії треба було вступного слова і редакції різних текстів, а часу було небагато з огляду на стан здоров’я обох мистців. Треба було якось зарадити, і то не зволікаючи, бо інакше ті монографії зовсім не побачили б світу. На сумне прохання в телефонічній розмові о третій годині ранку (Юрко напевно не взяв до уваги зміну часу між Муженом і Ріо-де-Жанейро), я відклала всі найпильніші справи і, — перший раз у житті, — зовсім свідома своєї некомпетентности, взялася до мовної редакції. І в 1991 році з’явилася гарна монографія Юрія Кульчицького з розкішними репродукціями його тво рів. Автор надіслав мені книгу з радісною присвятою. В наступному році прийшла черга на Іванчину монографію, і не могло бути й мови, щоб хтось інший робив мовну редакцію! Знову, відчуваючи поспіх, я негайно взялася до праці, відбираючи кілька разів досвітні телефонні дзвінки з Мужену. Відпра вивши весь матеріял до Франції, я відчула дивний спокій сповненого обов’язку. Книжка мала вийти у вересні 1992 року, але ніхто мені вже не телефо нував. Я зрозуміла мовчанку як робочу тишу і переслала муженцям різдвяний привіт. Дальші вісті почула я в телефоні від посестри Зої: 8 січня 1993 р. померла Йоанна Нижник-Винників, а 22 січня — Юрій Кульчицький. Зоя Лісовська-Ни- жанківська почувалася до обов’язку разом з Катери ною Штуль і мистцем Темістоклем Вірстою зайнятися спадщиною покійних: скаталогувати картини, доку менти, фотографії і решту. На жаль, мистці не зали шили детального заповіту, і багато речей розібрали чужі люди. На щастя, Йоанна Нижник-Винників ще побачила свою надруковану монографію, але вже була не в силі її мені підписати. Мій примірник, що його я ще не бачила, підписав мені вже на смертному ложі Юрій Кульчицький. Я думаю, що всі мусимо вирізьбити у своїх душах оті страшні, але тверезі слова: memento mori. Колись життя мусить обірватися, треба завчасу по-госпо- дарськи зайнятися всім нашим дорібком, щоб він не (До килимів Йоанни Нижник-Винників) співає весна в парчі, оксамиті та шовку предвічне сонце розкидає шматки барвистого світла ірже білий кінь сад буяє розмаєм а пташка летить у співуче гніздо посиніли віки доля нагнула материнське чоло над горсткою діток танець святкує розпалену мить група дівчат мов єдина вогненна колона заворожена в вічність ПОКЛИК наш день — кільчення, проростання і колосіння ми наче танцюристи бажаємо руками обняти небо в пошуках за невловимим райським птахом сміхуни буднів не зуміють заглушити волання суворого генія в наших грудях але ми мусимо їм потурати віддати їм часть нашого людського віна ми — земні-неземні ми — подорожні у власному домі у серці світу ВІРА ВОВК П | іг а і= = іп г дістався колись у чужі руки, а особливо, щоб не правив на некористь нам за чужі трофеї. Ми повинні також реєструвати факти про життя і творчість наших сучасників, бо вони є складниками нашої культури, нашого народу. Вічна пам’ять Йоанні Нижник-Винників і Юрієві Кульчицькому, які пережили тяжкі роки нашого наці онального ісходу і в чужій країні дали своє мистецьке свідоцтво про Україну. ’’НАШЕ ЖИТТЯ", ЖОВТЕНЬ 1993 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
