Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОКИ ГРІМ НЕ ВДАРИВ Близько 120 ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД в Україні. Багато це чи мало? Про це наша розмова з головою Національного комітету бо ротьби із захворюванням на СНІД при Президенті України академіком Геннадієм МАЦУКОЮ. — Перш за все, пане голово, чому Президент зупинив вибір саме на вас? — Гадаю, про це краще було б запитати Пре зидента. Для себе ж пояснення знаходжу в тому, що вже впродовж двадцяти років очолюю Інститут мо лекулярної біології і генетики Академії наук України, зусиллями вчених якого успішно розвивається наука про ретровіруси. До величезної групи цих хворобо творних аґентів належить і ВІЛ — вірус імунодефі циту людини. Саме він спричинює СНІД — синдром набутого імунодефіциту, грізне захворювання, що набрало нині в світі ґльобального поширення. — Порівняно з кількістю хворих на рак чи серцево-судинні захворювання, які щороку забира ють в Україні тисячі й тисячі життів, ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД у нас практично одиниці. То чому створено Національний комітет боротьби не з онко чи кардіозахворюваннями, а саме зі СНІДом? За що йому така шана? — Бо СНІД невблаганний, від нього ще нікого в світі вилікувати не вдалося. До того ж сам вірус настільки швидко змінюється, викликає таку хвилю супровідних захворювань, що розпізнати їх, встежити за ними дуже й дуже непросто. — Тобто, створення Комітету — це, можливо, і своєрідна спроба зіграти зі СНІДом навипередки, шанс не дати змоги малим цифрам приспати нашої пильности? — Слушно. — Але існує думка, що більшості аборигенів євразійського континенту властива, так би мовити, генетично визначена стійкість до ВІЛ-інфекції і СНІДу. Як ви ставитесь до цього міркування? — Як до хибного і вкрай небезпечного. Це, зокрема, вже засвідчив сумний досвід країн Далекого Сходу, того ж, скажімо, Таїлянду, де, поклавшися на ’’либонь та може”, дочекалися страшного спалаху біди. СНІД — не ізольоване і не регіональне явище, він не визнає кордонів і не знається на кольорах шкіри. Тож і не маємо права дозволити собі розкіш вичікувати, сподіватися на те, що раптом пронесе. Окрім усього іншого, зволікати не велить і нинішній стан економіки України: жодні найбільші витрати на попередження цієї хвороби не можуть йти ні в яке порівняння з витратами на її лікування, особливо коли недуга набуває масового характеру. — І Президент ударив у дзвони... — Сподіваємося, не тільки далекоглядно, але й вчасно. — Вибачте, за нашої задавненої звички ”пошу- міти”, чи не виллється створення Комітету в чергову пропаґандистську акцію, від яких ми так втомилися, в спробу й СНІД лікувати гаслами? — Гадаю, цього не станеться. Про серйозність намірів і підходів судіть хоча б із того, що під розгортання необхідних наукових досліджень, орга нізацію профілактичних заходів уряд уже виділив достатню суму коштів, створено Національну програ му боротьби зі СНІДом, почалася її пляномірна реа лізація. Та й сам факт створення Комітету під егідою Президента теж, погодьтеся, багато про що говорить. В особі Президента ми маємо не просто високоповаж ного патрона, а й цілковиту підтримку. Між іншим, не заради похвальби скажу, подібних державних структур покищо не існує в інщих країнах. Це відзна чила й Всесвітня організація охорони здоров’я, роз цінивши створення Комітету як приклад, гідний наслі дування. — Чи має ВІЛ-інфекція в Україні якісь специфічні риси? — Хібащо одну: на відміну від країн Західньої Европи, США, де серед інфікованих і хворих на СНІД переважають чоловіки, в Україні між хворими чо ловіками і жінками зберігається покищо паритет. Основний шлях поширення інфекції — статевий, за останні чотири роки не зафіксовано жодного випадку зараження СНІДом унаслідок переливання крови. В цьому слід віддати належне й Інститутові гематології, де створюються основні банки крови, і Міністерству охорони здоров’я, яке виявляє тут високу пильність. — і все ж: 120 ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України — багато це чи мало? — Мало, якщо брати до уваги лише абсолютні цифри. Один хворий на понад п’ять мільйонів на селення — це, начебто, й не привід для серйозної тривоги. — До чого тоді ваше ’’начебто”? — Бо, оцінюючи ситуацію, ми не можемо вті шатися лише самою статистикою, а й неодмінно мусимо враховувати загальний стан здоров’я людей, їх схильність до захворювань взагалі, не лише на СНІД. Якраз така аналіза і спонукає нас до негайних Дій. 12 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
