Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вої істоти. Уявіть собі, що вимерло тут ціле населен ня. Передумайте бодай на один мент цю думку до кінця. Подумайте, що на Україні вимирала поголовно — мов скошена трава — майбутність Нації, українська дітвора. Вимерли старці, знеможені хоробами і недо статками. Падали, як підрізані дуби — чоловіки в цвіті віку. Тільки жінок вимерло найменше. Вони матері — мають найбільш вітальну силу, їм небагато треба для прожитку. Вони в часі голодової пошести на Вел. Україні мали той самий сумний привілей, який мають жінки в часі війни: дивитися безрадно і безпомічно, як гинуть їх найближчі. І освідоміть собі ще на хвилину всі наслідки голоду, хороби, пошести, ціле біольоґічне ослаблення Нації, — подумайте, як будуть виглядати ці, ще ненароджені діти, діти бать ків, які недоїдають цілими роками. Уявіть собі мо ральне здичіння людини, перед якою стоїть тільки одна проблема: наїстися, вижити, перетрівати голод. Подумайте — наша Батьківщина, цей край казкових природних багацтв, молоком і медом текуча країна — перемінилася в пустелю. Велика Україна — найголов ніше джерело національної культури і державницької ідеї, земля, що видала Шевченка і Лесю Українку, Хмельницького і Мазепу, а перемінилася в край, де люди втратили почуття гуманности, де одинокою формою протесту навіть для комуніста є тільки самогубство. І не на полі бою впали ці міліони, не гинули вони як герої, як лицарі, не за ідеали принесли в жертву своє життя. По гостинцях, під плотом, опухлі з го лоду — конали. І не кажім — Сестри, — що цьому винні вони — вороги — москалі — большевики. Ні — це наша вина, наша власна вина, що ми залишилися паралітиком на роздоріжжі історії. Наша вина, що не вміли взяти своєї долі у власні руки. А передовсім вина нас — верхівки, інтелігенції, провідників, що вміли примуси ти народ до жертв тоді, коли кувалася доля Україн ської Держави. Ось ці думки затроюють нам душу аж до дна, мов кровавий докір совісти зганяють сон з очей і соромом палять обличчя. У таких умовинах відбуваємо наш конґрес. Але цьому не кінець. Коли хочете мати повну картину нашого трагічного положення, додайте до факту без- державности — та фізичного винищування народу за Збручем — ще й наш внутрішній хаос розтраченої національної енерґії, яка йде в нас на взаїмне по борювання? Нема хіба другого громадянства на зем ній кулі, яке марнувало би такі велитенські зусилля зовсім непродуктивно на внутрішні межиусобиці, як ми, — хоча одночасно ми хіба останні, які на таке марнотратство сил можемо собі дозволити. І не тільки у тому річ, що ми збились з одного шляху і шукаємо його на осліп по доріжках і ма нівцях, які часто біжать у протилежних собі напрям ках. А річ у тому, що розпорошення національних сил не йде по лінії здорових суспільних течій та не має за основу істотних світоглядних ріжниць грома дянства. Воно зводиться переважно до явищ анархії, гурткових котерій і вузьких ґрупових або й особи стих амбіцій і інтересів. Внутрішнє безладдя допро вадило до партійно-політичної боротьби, а в останніх часах також ще й до боротьби реліґійної. Коли поглянемо довкола себе — бачимо сотні непорозумінь, сварок, конфліктів — як у справах дрібних, так і в найважливіших питаннях нашого національного життя. Жахом наповнює нас факт, що навіть до найважливіших питань національного жит тя поодинокі групи підходять під кутом власного престіжу й інтересу. Коли приглянемося методам політичної боротьби, стверджуємо повне заломання моралі у внутрішніх громадських відносинах. При- нялася в нас думка, що принципи прилюдної громад ської моралі цілковито ріжняться від приватної не- особистої моралі. Найбільше неетичні вчинки, яких ніколи не зробила би чесна одиниця в приватнім житті, стали допускаємі, добули собі право горожан- ства в житті громадськім. А в слід за тим іде без упинне недовіря одних до других, бажання пере хитрити політичного противника, нетерпимість і злоба, брак взаїмного зрозуміння і вирозуміння. Каїнова ненависть синів одної матері, ненависть, яка обезсилює, параліжує їхні сили, не дозволяє звер нути їх назовні. Такі невідрадні відносини панують серед грома дянства західних Українських Земель та на політич ній і заморській еміграції. Одначе змальована нами картина української дій- сности не була би вірна, коли б ми бачили в ній тільки темні краски і тіни, а не бачили світла і барв. До тих відрадних явищ в нашому житті за ос танні роки належить передовсім майже повна лік відація радянофільства , яке довгий час мов ґан- ґрена розкладало орґанізм західно-українського гро мадянства. Події, які зайшли на Радянській Україні в останньому році, безоглядне нищення червоним ца ратом усіх проявів українства, а передовсім голод — відкрили очі навіть найбільш незрячим і наївним, а рівночасно підірвали ґрунт большевицьким агенту рам. Друге незвичайно позитивне явище серед темря ви нашого життя — це факт, що щезли територіяль- но партикулярні розбіжности і конфлікти між над дністрянською і наддніпрянською віткою українсько го народу. Вирівнялося і затерлося глибоке про валля, яке викопали були між Галичиною і Великою Україною події і промахи 1919 і 1920 року. Загоїлися рани, пішли в забуття взаїмні кривди, жалі і пре- тенсії, а до голосу прийшло те, що найсильніше, це що зєднує: звязок крови, свідомість спільноти, по чуття нерозривности в добрій і злій долі. Не від речі буде пригадати, що в часах страшної ворожнечі між двома вітками народу українське зор- ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
