Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРОМОВА ГОЛОВИ СОЮЗУ УКРАЇНОК МІЛЄНИ РУДНИЦЬКОЇ при відкритті Українського Жіночого Конгресу в Станиславові дня 23 червня 1934 р. (Перша частина промови) Великий святочний день! Велика святочна хвилина! Виїмковий це день пятьдесятьліття роковин, які сьогодні святкуємо. Він небуденний і світлий також тому, що ось сьогодні відбувається перший загальний союзоукраїнський Жіночий Конґрес. І скажім собі щиро: те, що нам вдалося здійснити сьогоднішній Конґрес, те, що ми зуміли збірним зусиллям зреалізу вати задумане діло, — то, що ми найшлися тут разом, — не вважаючи на всі труднощі зовнішнього і вну трішнього характеру, всупереч всім перешкодам, всім малодухам і людям злої волі наперекір, — це на повнює нас не тільки радістю, але й гордістю. Чи не перший це раз в українській історії відбувається зїзд з такою широкою територіяльною базою? Чи не перший це раз після катастрофи у визвольній боро тьбі зібралися українці ріжних земель, ріжних світо глядів, вірувань, переконань і партій, зєдинені одною спільною національною ідеєю, надихані бажанням, щоби її в собі скріпити, в інших розпалити, щоби її якнайкраще у дійсність перевести. Зібралися українські жінки у свідомій співвідпо- відальности за українську дійсність, як свідомі спів творці української майбутности. Одначе на нашу радість паде велика, чорна тінь. У незвичайно відповідальних часах і у виїмково важ кому, просто траґічному положенні доводиться нам відбувати цей конґрес. І тому простіть Дорогі Сестри, що ці слова привіту не можуть бути такі беззастереж но радісні, такі безжурно погідні, як може повинні бути. Святкуємо цей 50-літній ювилей українського жі ночого руху в незвичайно важких часах. Мабуть не переживав ще український нарід у своїй історії та кого лихоліття, не переходив ніколи досі такого пекла фізичних і моральних тортур і страждань. Внаслідок невдачі визвольної боротьби українські землі розшматовані між чотири держави. І чим далі від нашої останньої визвольно-державної спроби, тим ясніше розуміємо і тим дошкульніше відчуваємо траґедію нашої бездержавности. Тим краще здаємо собі справу, що значить недостача політичної не- залежности. Це не тільки економічний визиск, а то і нужда, не тільки чужа школа, але й марнування ве- литенських засобів потенціяльної духової енерґії, які дрімають у нашій дітворі, не тільки культурна від сталість, але й духове каліцтво. Бездержавність — це підсвідоме почуття меншевартности в одних і почуття нестерпного пониження і сорому інших. Це ті шкоди, які відбиваються на психіці довгих по колінь. Це чужі аґентури, це ломання душ, спідлю- вання характерів, це наша кволість і нікчемність аж до найстрашніших форм рабства і найглибшого мо рального упадку, аж до національного відступниц тва і зради. Тоді, як інші маленькі народи, без великого мину лого і без великих матеріяльних і моральних засобів, силою політичної конюнктури стали самостійними державними орґанізмами, наш нарід не вмів здійсни ти найвищої форми свого самоозначення, не вмів оформити себе в державу, як еманацію всіх своїх політичних, господарських і культурних сил. Одначе це не вичерпує ще траґізму положення Українського Народу. Наш материк, найбільша, го ловна частина нашого народу — не могла прислати на це свято своїх представниць. Те, що діється нині на Радянській Україні пере ходить межі найбільш хоробливої уяви. На окреслен ня цього є тільки одно слово: жах. Там іде боротьба не за владу, не за громадські права, не за особисті вольности, а за найбільше елементарні засоби люд ського животіння. Ось ми є свідками, як наш віковий ворог — Москва — почав із нами боротьбу за само наше біольоґічне існування. Він відбирає нам навіть ті джерела прожитку, якими користуються півдикі мешканці найстрашніше експльоатованих кольоній. Ось ми є свідками винищування нашого народу голо дом, витвореним свідомо й орґанізованого, як мето дою, що має на ціли приборкати, здушити всі проти- радянські настрої, всі самостійницькі течії і націо нально-державницькі змагання народу. А побіч ви нищування України голодом — ми були і є від ряду літ свідками, як большевики нищать усі питомі при кмети нашого народу, всі його моральні, культурні і господарські цінности, як вони намагаються викорі- нити первні української психіки, реліґію і вірування, історичну традицію і народний побут і насадити силою чужі українській природі форми господар ського і духового життя. Скільки наших земляків згинуло на Придніпрян ській Україні і на Кубані голодовою смертю? 2,5 чи 10 міліонів? Стільки, скільки живе нас українців на захід від Збруча, чи трохи більше чи менше?? Ніхто цього не знає. Уявіть собі, сестри, уявіть собі на хвилину цілу Галичину і Волинь, Буковину і Підкар- паття — одним великим цвинтарищем, без одної жи 4 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
