Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВАСИЛЬ СКУРАТІВСЬКИЙ МАТЕРИНА МОЛИТВА На світі все скороминуще. У повсякденних клопо тах нерідко призабудеш і телефон знайомого, і вчорашню обіцянку, але завше з тобою мандрувати муть, осяяні ранньою зорею, віщі мамині слова, якими вона освячувала перші кроки в житті, наспівувала сумотливі думи, примазуючи в передсвятті білощоку піч, легкими доторками натруджених пальців будила на світанку, аби вмився вранішньою Юрієвою росою, готувала в далеку дорогу вишиванку, а рушник — на щастя-долю... Непомітно спливали літа. Виростали і немов пташенята випурхували з родинного гнізда, шукаючи кращої долі в далеких світах, її діти. З кожним таким відходом вона, мати, живосило відкраювала часточку свого серця. Ставши на обочині шляху, довго диви лася на поставу сина, що зникала у глибині дороги, і незрадливі сльози зволожували її вуста, з-під терно вої хустини непомітно запліталася в русявому волоссі кратьковита сивина; і повернувшись до хати, ставала навколішки, зводила до божниці стулені долоні: — Святий і безгрішний Боже, — слізно прохала, — пошли моїй дитині талану та щасливої долі! Але доля не завжди була щедрою до її прохань. Скільки знаємо свою історію, постійно доводиться боронити рідну землю від жорстоких чужинців. Кож не покоління людей сповна скуштувало чашу гіркоти. Щоразу, виряджаючи в далеку путь, мати згор тала сувійку полотна і клала як оберег-надію виши того рушника — щоб живими верталися додому її сини-соколи; але найчастіше ці амулети ставали й довічними супутниками в чужій стороні — вимережені мамині рушники оплакували на могилах хоробрих захисників, що гинули у кривавому герці за отчий край. І знову підростали діти під спів колискових, що їх наспівувала ненька. Скільки краси, любови, теп лоти й людської незрадливости в цих коротких, але напрочуд поетичних молитвах. Саме вони, мамині колисаночки, прищеплювали ще в дитячому віці любов до рідної землі, її героїчної і воднораз трагіч ної історії, рицарство й самопожертви. Може тому, що попередні покоління виховувалися під неньчи ними наспівами, наш народ зміг вижити, зберегти свою землю, свою історію впродовж багатьох сто літь. Особливо тяжкою випала доля на останні по коління нашого народу. Підступна й кривава м’ясо рубка тоталітарної сталінської системи випробувала найжорстокіші, які можна було тільки придумати, тортури, обезкровлювала наш народ. Мільйони укра їнців стали невинними жертвами репресій, голодо мору, зфабрикованих у задушливих кабінетах НКВС процесів. На материнських очах арештовували й вчиняли нелюдські тортури, відправляли в Сибір, на Колиму, Соловки мільйони людей; нерідко така ж доля випадала й на матерів. Здавалося б, — а на це й розраховували кати, — вже ніколи не відродиться наш народ, його прадавня історія. Але й там, у таборах і на засланнях, матері народжували дітей і, як завше бувало, співали їм колискових серед сніго вих заметів, дошкульних морозів, де вічна мерзлота й звірині огуки. Але всупереч усім, на безмежних обширах імперії виростали вірні сини своєї землі. Любов цю прищеплювали нелукаві материнські вуста і як тільки повіяло легким вітром відлиги, — знову замайоріли наші національні стяги, тисячі юних душ пліч-о-пліч вишикувались в колони, і задзвеніло стоголосе: ”Ще не вмерла Україна”... Нелегка доля випала нашому народові. На всіх континентах змушені були шукати захисту наші брати й сестри. Народжувались нові покоління, яким пра дідівська земля лише снилася. Але материне слово, вимережене в колискових і молитвах, завше освячу валося рідною мовою до рідної землі-України, про образом якої сьогодні є чорнобильська мадонна. Опромінене радіяцією, її немовля тривожно дивиться в зіниці плянети, мов би запитуючи: які ще випробу вання чекають наш народ, чим завинив він перед світом цим?! Щоб вижити, щоб урятувати своє немовля, укра їнська мадонна долає тисячі кілометрів через моря- океани, шукаючи захисту й порятунку своїй дитині. І хоч як тяжко усвідомлювати це, ми віримо, що і цього разу Мати воскресить нашу одвічну надію — вільну і незалежну Україну. Нині, коли ми відзначаємо місяць матері, доземно вклонімося їй, возрадуймось, що маємо таких мате рів, які своєю незрадливою молитвою оберігали й оберігають нашу землю, наш народ. Тож нехай завше святиться її ім’я в нинішніх і грядущих поколіннях. Квіти кладу на могилу... Чорні холодні плити... Спасибі, мамо, за силу Гордо на світі жити. Спасибі, мамо, за крила, Щоб в височінь піднятись. Спасибі, що Ви навчили, Смерті в лице сміятись... ІРИНА МИХАЙЛОВСЬКА Мамо моя, матусю! Чуєте: я сміюся! "НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
