Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАМИН ДЕНЬ ОЛЯ ГАЄЦЬКА Михась і Ромчик ще дуже маленькі, але розумні хлопчики. Вони хотіли б все знати, хоч лише починають говорити. Вони знають, що недавно ще була зима і вони могли їздити саночками, які приніс їм св. Миколай. Знають, що білий сніг стопився і перетворився у воду. Коли пригріло сонечко і зігріло землю, з неї виросла травичка і гарні квіти. Вони знають, що квіти треба приносити в день народження, бо недавно їздили з татом і мамою до бабусі з квітами і там був великий смачний торт. Сьогодні вранці вони побачили крізь вікно, як діти кудись бігли з квітами. Серед дітей був білявий хлопчик, син тітки Марти, якого вони називали ’’великий Ромко”. — Для кого ці квіти? — спитали хлопчики. — Для моєї мами. Нині її свято і свято кожної мами. Вашої теж, — сказав білявий хлопець. — Ось вам по квіточці, подаруйте своїй мамі, — і побіг швидко додому. Михась і Ромчик зраділи, бо знали, що квітів їх мамі ніхто не принесе. Тато був далеко на Україні, де вчив дітей у великій школі. Від нього приходили листи з синьо-червоними пасочками і поштовими значками з гарними образочками: був там пан, що скаче вгору, пані у великому віночку, синьо-жовті прапорчики й інше. Хлоп чики чекали на пана, що возить листи і газети у сірому візочку, і наспівували пісеньку, що на вчила їх бабуся: їде, їде поштовий візочок, За ним ходить поштовий пан. Листа від тата не було давно, і вони бачили, як мама журилася. Діти не любили, коли мама була сумна. — О, він вже тут, — крикнув Михась, коли на порозі появився усміхнений поштар. Він приязно погладив голівки кучерявих хлопчиків і, як майже щодня, з веселим привітом Телло” подав їм пошту. — Є, є! — крикнули хлопчики. За хвилину вони вже тримали листа з синьо-червоними пасочками і розглядали новий значок з України з двома когутиками і квітками, як на вишитому обрусі в бабуні. — Ходімо швидко до мами! — сказав Ми хась. — Занесімо листа від тата, вона буде радіти. Нині — мамин день! ВОЛОДИМИР ЛУЧУК НЕ ЗАБУДЬ! Під густими ситнягами У воді квітки ростуть. Принеси букетик Мамі Незабудьок — не забудь! ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
