Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАМИН ДЕНЬ ОЛЯ ГАЄЦЬКА Михась і Ромчик ще дуже маленькі, але розумні хлопчики. Вони хотіли б все знати, хоч лише починають говорити. Вони знають, що недавно ще була зима і вони могли їздити саночками, які приніс їм св. Миколай. Знають, що білий сніг стопився і перетворився у воду. Коли пригріло сонечко і зігріло землю, з неї виросла травичка і гарні квіти. Вони знають, що квіти треба приносити в день народження, бо недавно їздили з татом і мамою до бабусі з квітами і там був великий смачний торт. Сьогодні вранці вони побачили крізь вікно, як діти кудись бігли з квітами. Серед дітей був білявий хлопчик, син тітки Марти, якого вони називали ’’великий Ромко”. — Для кого ці квіти? — спитали хлопчики. — Для моєї мами. Нині її свято і свято кожної мами. Вашої теж, — сказав білявий хлопець. — Ось вам по квіточці, подаруйте своїй мамі, — і побіг швидко додому. Михась і Ромчик зраділи, бо знали, що квітів їх мамі ніхто не принесе. Тато був далеко на Україні, де вчив дітей у великій школі. Від нього приходили листи з синьо-червоними пасочками і поштовими значками з гарними образочками: був там пан, що скаче вгору, пані у великому віночку, синьо-жовті прапорчики й інше. Хлоп чики чекали на пана, що возить листи і газети у сірому візочку, і наспівували пісеньку, що на вчила їх бабуся: їде, їде поштовий візочок, За ним ходить поштовий пан. Листа від тата не було давно, і вони бачили, як мама журилася. Діти не любили, коли мама була сумна. — О, він вже тут, — крикнув Михась, коли на порозі появився усміхнений поштар. Він приязно погладив голівки кучерявих хлопчиків і, як майже щодня, з веселим привітом Телло” подав їм пошту. — Є, є! — крикнули хлопчики. За хвилину вони вже тримали листа з синьо-червоними пасочками і розглядали новий значок з України з двома когутиками і квітками, як на вишитому обрусі в бабуні. — Ходімо швидко до мами! — сказав Ми хась. — Занесімо листа від тата, вона буде радіти. Нині — мамин день! ВОЛОДИМИР ЛУЧУК НЕ ЗАБУДЬ! Під густими ситнягами У воді квітки ростуть. Принеси букетик Мамі Незабудьок — не забудь! ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
