Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРТА БОГАЧЕВСЬКА-ХОМ’ЯК БУДНІ В КИЄВІ Для більшости населення Києва наступають сірі будні. Опале листя каштанів ховзається під ногами по дірявих вулицях і тротуарах. Транспорт пере повнений, і народ гряде на нього натовпом, часто бльокуючи вихід, що спричиняє ще більший стиск. Високі ціни, очікування, що вони підвищаться, брак товарів, які і так ніколи не були високої якости, дратує ще наявністю товарів за валюту, коли не має тієї валюти. Для мене також будні в Києві. Нелегко усві домлюю той факт. Досі кожний приїзд в Україну був, якщо не святом, то великою подією для нас, яких тепер величають діяспорою, а насправді мешкан ців Заходу, пов’язаних з Україною. Тепер для декого з нас Київ став місцем праці на рік чи два. Київ уже буденний. Доступ до нього нормальний, хоч ще не надто зручний. Це вже не та вимріяна столиця — золотоверхий град, шлях до якого лежить через інші міста. Шлях до Києва тепер прямий. Уряд в Україні український і держава незалежна. Ідея незалежної України вже перестала бути гаслом, мрією чи бажан ням. Україна існує як реальність, з її сірою буден щиною, реальними загрозами, звичними і незвичними труднощами. Вона вже не візія, не мерехтіючий ідеал. Правда, з вершка дзвіниці Лаври (не дивлячись вгору, де ще жадно, в два боки, поглядає царський орел, і не дивлячись в той бік, де Петрів вал врізається в серце монастиря), коли дивишся на кучеряві береги у золоті осені та сяйві церков, на тихе плесо Дніпра і розлоге Лівобережжя, у тих барвах, що єднають Тіціяна і Кричевських, відчуваєш всю велич Києва, весь майже надлюдський київський блиск, весь чар виспіваної, вилеліяної України. Тоді свято, тоді хо четься співати і радіти морем синьо-жовтих прапорів, блиском тризубів, мерехтінням церков, відлунням київських дзвонів. Але такими почуваннями не ви- жиєш буднів, як і не слід стовбичити стовпником на реставрованій дзвіниці. Треба спускатися до буднів, хоч звикати до буднів важко. Хочеться довше за тримати тепло золотоблакитного літа. Київські зібрання, концерти й засідання оздоблені патріотичними закликами. ’’Слава Україні!" — лунає з усіх естрад. Кияни часто чують заохоту до від новлення державности, духовности і традиційних цінностей народу. Новинки в радіо і на телебаченні розпливаються в описах зустрічів офіційних пред ставників України зі своїми чужинецькими колегами. Звичайні ділові зустрічі і нудні протоколярні імпрези, які творять рутину в інших державах, тут ще є святом. Участь України у міжнародних конференціях ретель- ЛЮБОВ ГОРБЕНКО Моя Батьківщина — не палац бучний... М. Рильський Бундючний палац осоружний мені, У мене є поле З колючим вінком золотої стерні, З кристалами солі. Моя Батьківщина — од віку-віків — Тривога, тривога, тривога! Шевченкові муки і думи палкі, Прокляття й знемога. Моя Батьківщина — це море пісень, Я їх не нав’язую іншим, Хай кожен у серці, що хоче, несе — Аби найсвятіше. Моя Батьківщина — не тільки орли, Не тільки поради, Моя Батьківщина — усе, що болить Від доторку правди. Моя Батьківщина — докори сумні, До неї любов — це не гобі, На світі ніхто не позаздрить мені: Моя Батьківщина — чорнобіль. Моя Батьківщина — такі солов’ї, Що ними пишаються втрати... І все таки щастям є мати її, Страшніше — не мати! но коментується. Участь України у торговельних виставках заслуговує обширної повільної розповіді, в якій з насолодою демонструються знімки і розмови. Дивлячись на новини, не знаю часом, чи це інтерв’ю, чи нагода для журналіста виголосити свій палкий заклик до праці над відтворенням старих традицій торгівлі, ринку і приватних підприємств. Знаю добре, що шлях у світ не приходив Україні легко, і він далеко ще не забезпечений. Історик в мені все це розуміє і пояснює, кому треба чи не треба. Але українець в мені хоче дещо іншого, хоче, щоб державність України була звичним явищем, а не святом. Реальність не вимагає повсякчасного запевнення свого існування. Заклики до праці не заміняють праці, і прапор над будинком не зміцнює якости самої будови. У чергах, що радше схожі на натовп і оздоблюють місто у всі пори дня, так що не пізнати, коли, власти во, закінчується чи починається робочий день, чути не тільки нарікання на ціни, на браки, на труднощі з транспортом. Тривожно те, що обиватель починає ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 11
Page load link
Go to Top