Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРТА БОГАЧЕВСЬКА-ХОМ’ЯК БУДНІ В КИЄВІ Для більшости населення Києва наступають сірі будні. Опале листя каштанів ховзається під ногами по дірявих вулицях і тротуарах. Транспорт пере повнений, і народ гряде на нього натовпом, часто бльокуючи вихід, що спричиняє ще більший стиск. Високі ціни, очікування, що вони підвищаться, брак товарів, які і так ніколи не були високої якости, дратує ще наявністю товарів за валюту, коли не має тієї валюти. Для мене також будні в Києві. Нелегко усві домлюю той факт. Досі кожний приїзд в Україну був, якщо не святом, то великою подією для нас, яких тепер величають діяспорою, а насправді мешкан ців Заходу, пов’язаних з Україною. Тепер для декого з нас Київ став місцем праці на рік чи два. Київ уже буденний. Доступ до нього нормальний, хоч ще не надто зручний. Це вже не та вимріяна столиця — золотоверхий град, шлях до якого лежить через інші міста. Шлях до Києва тепер прямий. Уряд в Україні український і держава незалежна. Ідея незалежної України вже перестала бути гаслом, мрією чи бажан ням. Україна існує як реальність, з її сірою буден щиною, реальними загрозами, звичними і незвичними труднощами. Вона вже не візія, не мерехтіючий ідеал. Правда, з вершка дзвіниці Лаври (не дивлячись вгору, де ще жадно, в два боки, поглядає царський орел, і не дивлячись в той бік, де Петрів вал врізається в серце монастиря), коли дивишся на кучеряві береги у золоті осені та сяйві церков, на тихе плесо Дніпра і розлоге Лівобережжя, у тих барвах, що єднають Тіціяна і Кричевських, відчуваєш всю велич Києва, весь майже надлюдський київський блиск, весь чар виспіваної, вилеліяної України. Тоді свято, тоді хо четься співати і радіти морем синьо-жовтих прапорів, блиском тризубів, мерехтінням церков, відлунням київських дзвонів. Але такими почуваннями не ви- жиєш буднів, як і не слід стовбичити стовпником на реставрованій дзвіниці. Треба спускатися до буднів, хоч звикати до буднів важко. Хочеться довше за тримати тепло золотоблакитного літа. Київські зібрання, концерти й засідання оздоблені патріотичними закликами. ’’Слава Україні!" — лунає з усіх естрад. Кияни часто чують заохоту до від новлення державности, духовности і традиційних цінностей народу. Новинки в радіо і на телебаченні розпливаються в описах зустрічів офіційних пред ставників України зі своїми чужинецькими колегами. Звичайні ділові зустрічі і нудні протоколярні імпрези, які творять рутину в інших державах, тут ще є святом. Участь України у міжнародних конференціях ретель- ЛЮБОВ ГОРБЕНКО Моя Батьківщина — не палац бучний... М. Рильський Бундючний палац осоружний мені, У мене є поле З колючим вінком золотої стерні, З кристалами солі. Моя Батьківщина — од віку-віків — Тривога, тривога, тривога! Шевченкові муки і думи палкі, Прокляття й знемога. Моя Батьківщина — це море пісень, Я їх не нав’язую іншим, Хай кожен у серці, що хоче, несе — Аби найсвятіше. Моя Батьківщина — не тільки орли, Не тільки поради, Моя Батьківщина — усе, що болить Від доторку правди. Моя Батьківщина — докори сумні, До неї любов — це не гобі, На світі ніхто не позаздрить мені: Моя Батьківщина — чорнобіль. Моя Батьківщина — такі солов’ї, Що ними пишаються втрати... І все таки щастям є мати її, Страшніше — не мати! но коментується. Участь України у торговельних виставках заслуговує обширної повільної розповіді, в якій з насолодою демонструються знімки і розмови. Дивлячись на новини, не знаю часом, чи це інтерв’ю, чи нагода для журналіста виголосити свій палкий заклик до праці над відтворенням старих традицій торгівлі, ринку і приватних підприємств. Знаю добре, що шлях у світ не приходив Україні легко, і він далеко ще не забезпечений. Історик в мені все це розуміє і пояснює, кому треба чи не треба. Але українець в мені хоче дещо іншого, хоче, щоб державність України була звичним явищем, а не святом. Реальність не вимагає повсякчасного запевнення свого існування. Заклики до праці не заміняють праці, і прапор над будинком не зміцнює якости самої будови. У чергах, що радше схожі на натовп і оздоблюють місто у всі пори дня, так що не пізнати, коли, власти во, закінчується чи починається робочий день, чути не тільки нарікання на ціни, на браки, на труднощі з транспортом. Тривожно те, що обиватель починає ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
