Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
теж одягається у білу туніку і перев’язує чоло стріч кою, але вона набагато молодша від нього, бо їй тільки 60. — А як же ти з ними познайомилася? — Чи пригадуєш мій приїзд 1947 року з Німеччини і такого Горнунґа, що допоміг мені приїхати сюди та ще й дістати американську стипендію до малярської академії? — Пригадую дуже добре: цей Горнунґ — адвокат зі Львова, що зумів влізти до УНРА... —Той сам. Він познайомив мене з родиною багатих караїмів, їх Ліза стала моєю приятелькою. Через них я й познайомилася з Дунканами. Вони вважали, що мені придасться знайомство з власни ками ґалерії... Ця Ліза дуже прив’язалася до мене й запрошувала до їхніх хуторів-вілій на Рів’єрі, де якраз я й почала займатися керамікою. Вона завезла мене до цієї колиски відродження французької кераміки, до Вальорісу. Це теж місце частого перебування таких світочів як Пікассо, Шаґал та інші. — Підожди, бо я чула про твої добрі взаємини з жидами: Горнунґом, Шаґалом... Як це ти зуміла здобути їхні симпатії? — Горнунґ — знайомий моєї родини зі Львова, ніколи не мав причини нарікати на своїх українських сусідів, зокрема за німецьких часів... Шаґал походить з Білостоку і знає всі слов’янські мови. Це старша людина і зовсім не зарозуміла як на свою світову славу. Якось він звернув увагу на мою кераміку, відмінну від французької, з українськими мотивами. Що ж до Пікассо, то він замкнувся у своєму ”шато” у Канах і я не часто його зустрічаю, хоч і буваю в тому місті: там в одній крамниці, на головній вулиці, є керамічний відділ з моїми виробами... — І що ж ти там виставляєш? — Все: вази, тарілки, лямпи, біжутерію — перс- тені, браслети, медальйони. Все це з українськими фолкльорними мотивами, які подобаються публіці. Я продаю навіть ікони, бо вивчила важку техніку малювання золотом... — О, я бачила як це робив Юрій Кульчицький. Чи він теж перекинувся на кераміку? — Так, і має великий успіх у Парижі. А взагалі кераміка тепер у моді... У мене замовляють навіть керамічні декорації для готелів, барів, а для однієї української родини я виконала керамічний ватран у стилі наших кахлевих печей часів барокко... — А твоє малярство? Ти його зовсім закинула? — Ніколи в світі! Недавно зробила портрет Лялі Дрогомирецької та пана Плевако з Парижу, і вже маю замовлення на інші... А крім того, малюю хустки, ось зараз тобі покажу, їх можна використати, як декоративні панно... Тут Іванка розгорнула цілий жмут хусток з квіта ми і птахами та одну з них, із павами, напняла на рамку й засвітила ззаду лямпочку. Ефект був над звичайний! — І хто їх купує? — Як досі, то переважно швейцарці, бо вони багаті і мають просторі вілли серед чудової при роди... — Та вернімося до кераміки, бо, думаю, що теж завдяки їй прибула до Парижу. — І так, і ні, бо я просто використовую даровий квиток на ’’синій поїзд”, що їх мені вручили на іменини, тож звідси поїду ще до Бельгії, Голляндії, Люксембургу і Данії, а тоді до Англії, де мені обіцяли дати приміщення для кераміки... Це англійські про мисловці, що провели вакації на півдні Франції і зацікавилися моєю керамікою. — Чи не хочеш зробитися мільйонеркою, як пан Дункан? — Так, мені потрібний мільйон, щоб збудувати у ’’Закутку” власну керамічну піч і не мусіти тинятися по чужих, де крадуть мої помисли й мотиви... Треба теж поширити "Закуток”, і не тільки для гостей, але й для відпочинку наших мистців... Але про це ще ні слова... Задзвонив телефон, тож я розглядала кераміку на столі й почула Іванчину відповідь: — Так, о п’ятій, я знаю! Що? Вже по п’ятій? Ну, то я виходжу! Я почала швидко вдягатися, але Іванка мене заспокоїла: — Не хвилюйся, усі знають мою "точність”... Вибери собі щось з цих речей, вони ще давніші... Але якщо тобі подобаються... — Певне що подобаються, ось, наприклад, цей жовтий півник або зелена пава... Іванка вхопила тарілки з півником і павою, за пакувала мені та й каже: — Як приїдеш до ’’Закутка”, — дістанеш кращі! До речі, чому б тобі не приїхати на кінофестиваль до Кан? Ти ж якась журналістка! Туди з’їжджаються журналісти з усієї світової преси, тільки українські ’’блищать” відсутністю!.. — Не запрошуй, бо я готова зловити тебе на слові. Наші редакції напевне радо помістили б репор таж із кінофестивалю, хоч і не повернули б коштів дороги. Та все таки це добра ідея, подумаю. Дякую тобі за цю чудову ’’фавну” на керамічних тарілках. Вона буде в мене у доброму товаристві: побіч картин Гніздовського й Гуцалюка. Перед своїм виїздом до Америки наш знаменитий Гніздовський зробив про ект обкладинки до збірки моїх репортажів ’’Паризькі зустрічі”. Добре, що обкладинка готова, що ж до видання збірки, то ще треба буде довгенько чекати... Та покищо дякую тобі, Іванко, за гостину — це буде знаменита тема до репортажу про тебе й американ сько-грецького дивака! — Але ж бо й "гостина”! Навіть чаєм тебе не почастувала!.. — Ти помиляєшся. Я була сьогодні, завдяки тобі, на Лукуллівському бенкеті!.. 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
