Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
теж одягається у білу туніку і перев’язує чоло стріч кою, але вона набагато молодша від нього, бо їй тільки 60. — А як же ти з ними познайомилася? — Чи пригадуєш мій приїзд 1947 року з Німеччини і такого Горнунґа, що допоміг мені приїхати сюди та ще й дістати американську стипендію до малярської академії? — Пригадую дуже добре: цей Горнунґ — адвокат зі Львова, що зумів влізти до УНРА... —Той сам. Він познайомив мене з родиною багатих караїмів, їх Ліза стала моєю приятелькою. Через них я й познайомилася з Дунканами. Вони вважали, що мені придасться знайомство з власни ками ґалерії... Ця Ліза дуже прив’язалася до мене й запрошувала до їхніх хуторів-вілій на Рів’єрі, де якраз я й почала займатися керамікою. Вона завезла мене до цієї колиски відродження французької кераміки, до Вальорісу. Це теж місце частого перебування таких світочів як Пікассо, Шаґал та інші. — Підожди, бо я чула про твої добрі взаємини з жидами: Горнунґом, Шаґалом... Як це ти зуміла здобути їхні симпатії? — Горнунґ — знайомий моєї родини зі Львова, ніколи не мав причини нарікати на своїх українських сусідів, зокрема за німецьких часів... Шаґал походить з Білостоку і знає всі слов’янські мови. Це старша людина і зовсім не зарозуміла як на свою світову славу. Якось він звернув увагу на мою кераміку, відмінну від французької, з українськими мотивами. Що ж до Пікассо, то він замкнувся у своєму ”шато” у Канах і я не часто його зустрічаю, хоч і буваю в тому місті: там в одній крамниці, на головній вулиці, є керамічний відділ з моїми виробами... — І що ж ти там виставляєш? — Все: вази, тарілки, лямпи, біжутерію — перс- тені, браслети, медальйони. Все це з українськими фолкльорними мотивами, які подобаються публіці. Я продаю навіть ікони, бо вивчила важку техніку малювання золотом... — О, я бачила як це робив Юрій Кульчицький. Чи він теж перекинувся на кераміку? — Так, і має великий успіх у Парижі. А взагалі кераміка тепер у моді... У мене замовляють навіть керамічні декорації для готелів, барів, а для однієї української родини я виконала керамічний ватран у стилі наших кахлевих печей часів барокко... — А твоє малярство? Ти його зовсім закинула? — Ніколи в світі! Недавно зробила портрет Лялі Дрогомирецької та пана Плевако з Парижу, і вже маю замовлення на інші... А крім того, малюю хустки, ось зараз тобі покажу, їх можна використати, як декоративні панно... Тут Іванка розгорнула цілий жмут хусток з квіта ми і птахами та одну з них, із павами, напняла на рамку й засвітила ззаду лямпочку. Ефект був над звичайний! — І хто їх купує? — Як досі, то переважно швейцарці, бо вони багаті і мають просторі вілли серед чудової при роди... — Та вернімося до кераміки, бо, думаю, що теж завдяки їй прибула до Парижу. — І так, і ні, бо я просто використовую даровий квиток на ’’синій поїзд”, що їх мені вручили на іменини, тож звідси поїду ще до Бельгії, Голляндії, Люксембургу і Данії, а тоді до Англії, де мені обіцяли дати приміщення для кераміки... Це англійські про мисловці, що провели вакації на півдні Франції і зацікавилися моєю керамікою. — Чи не хочеш зробитися мільйонеркою, як пан Дункан? — Так, мені потрібний мільйон, щоб збудувати у ’’Закутку” власну керамічну піч і не мусіти тинятися по чужих, де крадуть мої помисли й мотиви... Треба теж поширити "Закуток”, і не тільки для гостей, але й для відпочинку наших мистців... Але про це ще ні слова... Задзвонив телефон, тож я розглядала кераміку на столі й почула Іванчину відповідь: — Так, о п’ятій, я знаю! Що? Вже по п’ятій? Ну, то я виходжу! Я почала швидко вдягатися, але Іванка мене заспокоїла: — Не хвилюйся, усі знають мою "точність”... Вибери собі щось з цих речей, вони ще давніші... Але якщо тобі подобаються... — Певне що подобаються, ось, наприклад, цей жовтий півник або зелена пава... Іванка вхопила тарілки з півником і павою, за пакувала мені та й каже: — Як приїдеш до ’’Закутка”, — дістанеш кращі! До речі, чому б тобі не приїхати на кінофестиваль до Кан? Ти ж якась журналістка! Туди з’їжджаються журналісти з усієї світової преси, тільки українські ’’блищать” відсутністю!.. — Не запрошуй, бо я готова зловити тебе на слові. Наші редакції напевне радо помістили б репор таж із кінофестивалю, хоч і не повернули б коштів дороги. Та все таки це добра ідея, подумаю. Дякую тобі за цю чудову ’’фавну” на керамічних тарілках. Вона буде в мене у доброму товаристві: побіч картин Гніздовського й Гуцалюка. Перед своїм виїздом до Америки наш знаменитий Гніздовський зробив про ект обкладинки до збірки моїх репортажів ’’Паризькі зустрічі”. Добре, що обкладинка готова, що ж до видання збірки, то ще треба буде довгенько чекати... Та покищо дякую тобі, Іванко, за гостину — це буде знаменита тема до репортажу про тебе й американ сько-грецького дивака! — Але ж бо й "гостина”! Навіть чаєм тебе не почастувала!.. — Ти помиляєшся. Я була сьогодні, завдяки тобі, на Лукуллівському бенкеті!.. 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
