Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Не думаю. Просто весь час доводиться ви гадувати, яким чином ущільнити, сконцентрувати особистий час. Кажуть, що на відміну від громадян інших країн, які в скруту кидаються, де б підробити, англійці починають заощаджувати. Так само й з моїм часом, як, до речі, й з грішми, яких теж ніколи не мала в особливому достатку. На жаль, значно рідше, ніж раніше, відвідую виставки, буваю на концертах і в театрах, менше читаю книжок, хоч люблю читати. Але чи зашкодила мені як архітектору політика, чи, крий Боже, не постраждала через мій крен до політики архітектура? Спочатку про архітектуру. Так, вона постражда ла, але не через мене, до того ж своєї ролі в ній я аніскільки не перебільшую. Вся наша архітектура потерпає багато десятиріч, особливо тотально — за останні десять-п’ятнадцять років. Якщо точніше, архі тектури, в широкому розумінні цього слова, у нас майже не існувало. Були обдаровані архітектори, які проектували речі, котрі ніколи не втілювалися. Чому? Бо архітектура — дуже дороге мистецтво, на втілення оригінального проекту потрібні великі гроші, тому індивідуально їх ніхто не здатний реалізувати. До того ж держава була абсолютно неготова сприймати архітектуру як мистецтво. Можливо, і в політику певною мірою я подалася через те, що й професійно відчувала — треба щось змінювати, так далі жити не можна. Так от, навчившись цінувати час, продовжую працювати в інституті із студентами, намагаюсь реалізувати й власні творчі пляни. Вечірні, нічні години, відведені для цього, ціную найбільше. Після всіх політичних баталій потрапляю до інституту, як до раю. Боже мій, яка це насолода — позбутися денних турбот, працювати з єдиним бажанням — якнайкраще зробити те, що так любиш. Але чим би я в даний момент не займалась — керамікою чи графі кою — все одно архітектура для мене — понад усе. — Маєте бажання похвалитися зробленим? — Все своє життя мріяла запроектувати храм. Але передчувала, що це ніколи не збудеться. І ось настав час, можливо, я хоч трошки наблизила його і своєю політичною діяльністю, коли така нагода з’явилась. Я щаслива, бо для кожного архітектора це вершина прагнень і вершина можливостей. Один із проектів — храм, який має постати в Києві. Мені дуже приємно, що побажання замовника — громади парафіян і мої власні уявлення про сучасну церковну споруду тут повністю збіглися: він буде без особ ливих канонічних обмежень. Інший храм, який тяжіє до українського козацького барокко, до традицій дерев’яної архітектури, має вивищитись на Херсон щині. Завершуємо в майстерні ще один проект — лікарню для містечка на Полтавщині. Сподіваюсь, вона буде модерною і романтичною водночас. І неодмінно — зручною, комфортабельною як для хворих, так і для медиків. Мені цей проект дорогий ще й тим, що ця сучасна за всіма параметрами лікарня з’явиться на периферії. Адже нема нічого згубнішого для будь-якого суспільства, коли все найкраще стя гується до центру. Дуже б хотілося, щоб у кожному місті чи селі люди мали не лише теоретичне, а й реальне право на комфорт, адже це утверджує нор мальне самопочуття й самоповагу. — Отже, заощаджуєте час за рахунок сну, від починку... Ваша нова зачіска — стягнене у вузол волосся — теж результат економії? — Саме так, перукарні з чеканнями, домовлян- нями стали недозволеною розкішшю. — Ні в парляменті, ні в інституті, ані, скажімо, на Форумі українців, де все було так урочисто, я не бачила вас ні в якому іншому одязі, лише в блюзі та спідничці або в костюмі. Це ваш стиль? — Сказати б точніше — щаслива особливість, бо практично ніколи не прив’язувала себе до якогось продуманого стилю, задовольняючись тим, що є. Дай, Боже, виробити якийсь свій стиль в архітектурі! — і все ж якесь, так би мовити, вечірнє вбрання маєте? — Категорично ні. — Що ж вдягаєте, коли вас запрошують на прийом до Президента? — Не скажу, що Президент запрошує мене на прийоми дуже часто. В останній раз була в Марий ському палаці, на честь завершення роботи згаданого Форуму. В якому вбранні? У тій же блюзі, в якій була вдень. Мені дуже приємно дивитись на гарно вдягнених жінок, і взагалі це приємно. Може, й мені б не зашкодило бути часом так гарно одягненою. Та це вже як вийде. До того ж час тепер дуже демокра тичний, а я вже давно навчилася не перейматися з приводу таких речей. — Вибачте, будь ласка, але я знов своєї: ту ж таки блюзу чи костюмчик треба десь пошити, ку пити... Маєте постійну кравчиню? — Жодної. Я довго дружу зі своїми речами, вмію їх сама переробити. Швейної машинки не маю, то можете уявити, як це відбувається. В основному тримаюся на старому баґажі. Іноді щастить щось купити, але не пам’ятаю, коли це востаннє було, часом виручають приятельки, сусідки, — я все ж таки серед людей живу. До того ж маємо майже однакові розміри з донькою, то й допомагаємо одна одній у цій ситуації. — Донька живе з вами? — Нині Мілана з чоловіком і синами, моїми онуками Данилком і Дем’яном, у Львові. Дітки ще зовсім дрібні: старшенькому — два, меншенькому — рік, то там доглядати-виховувати їх допомагають свати. За кілька днів чекаю дітей у Києві. — Донька успадкувала вашу професію? — Чимось подібну. Закінчила Львівський інститут НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1993 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
