Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШІ ІНТЕРВ’Ю ПАНІ ЛАРИСА ПОЗА ПОЛІТИКОЮ З екранів телевізорів, з трибун інших велелюдних зібрань вона найчастіше постає суворою, іноді за надто різкою і безкомпромісною не лише щодо політичних опонентів, а й до тих, з ким донедавна у своїх поглядах на розбудову незалежної України була нерозлийвода. То яка ж вона, Лариса Скорик, народний депутат України, пані Лариса, як шанобливо величають одні, ’’гетьманша”, ’’ходячий комп’ютер”, як, віддаючи на лежне її бійцівським якостям і чіткій незаперечній логіці, називають інші? На запрошення Лариси Скорик увечорі я прийшла до неї додому. Адреси із зрозумілих причин називати не стану, хоча вона відома багатьом її виборцям, які, не чекаючи визначених днів і годин депутатських прийомів, беруть в облогу її квартиру. Для цікавих лишень скажу: живе вона не в сумнозвісному ’’Цар ському селі” (так із чиєїсь легкої руки називають престижний квартал у Києві, на який ще за часів Щербицького накинула оком столична еліта і в якому нині за всяку ціну намагаються оселитися чимало нинішніх парляментарів і сучасних урядовців), а на одній з гомінливих київських вулиць, у стандартній дев’ятиповерховці, сходинки якої давно вже слід було відремонтувати, а сміттєпроводи — почистити. У квартирі, яку охарактеризувала б як типово інте лігентську: без "кришталів” і ’’стінок”, без килимів і ’’відиків”, але з книжками і тим непередаваним за тишком, який створюють не речі, а особистість господаря. А ще — з двома лантухами картоплі і цибулі біля самісіньких дверей у передпокої. Чому впали у вічі картопля і цибуля, адже нині, здавалось би, це така невід’ємна прикмета побуту практично кожного з нас? Поясню. Цибуля — через те, що сам факт її придбання депутатом Скорик деякі колеґи- журналісти готові розглядати мало не як кримінал, в усякому разі як подію, варту всенародного обгово рення. А картопля — тому, що коли згодом пані Лариса пригощала мене, у розмові ненароком про хопилося: ”А що поробиш — таке життя, оце з весни на своєму городі посадила, обгорнула, а восени викопала, ще трохи й прикупила”. Почалася ж наша нинішня розмова із запитання: — Ваша суворість, часом — неприхована різкість — імідж чи характер? Яка ви, пані Ларисо? — Мабуть, така, як є. І ’’нелицеприятна”, бо в даному разі свідомо не вживаю українські відповід ники "безстороння”, ’’справедлива”, і контактна, від крита з однодумцями чи просто потенційними друзя ми. Можливо, я не завжди була такою, можливо, якоюсь мірою навіть виховала в собі ці якості. Бо, вважаю, це не позиція, коли ставиш за мету всім подобатися. Світ багатоликий, у кожного свої погля ди на життя, але деякі мені категорично не пасують. Я б не хотіла з деякими людьми ділити свою долю, бути з ними милою й люб’язною, то й дозволяю собі таку розкіш — казати у вічі те, що думаю. — Здебільшого і в парляменті, і під час якихось громадянських акцій ми бачимо вас в оточенні чо ловіків. А серед ваших друзів, однодумців є жінки? — Мої приятелі — винятково жінки. Маю щирих друзів і серед чоловіків. Але справжні, яким не треба нічого пояснювати, у спілкуванні з якими не силуєш своє ”я”, до яких насамперед звернуся по підтримку й допомогу — це мої приятельки. До багатьох із нас — і до них, і до мене — доля не раз ставала спиною. Ми пережили немало сутужних моментів, і це пере конало мене: найкращі чоловіки — це жінки. На жаль, нині я не можу спілкуватися з ними так часто, як того б хотілося. Але знаю, що їхнє ставлення до мене не змінилось, як і моє до них. — Може, познайомите з ними? — Із задоволенням. Серед найдавніших — Теодо- зія Бриж, геніяльний, на мою думку, скульптор; свого часу шельмована як аванґардистка і формалістка, прекрасний мистець, який у кожному своєму творі зачаровує дотиком до істини. Але для мене вона насамперед людина щирої душевної краси, світлого розуму і великого правдолюбства. Живе вона у Львові, а в Києві — наша спільна приятелька — Леся Білинкевич, лікар-кардіолог. Напевно, нині, через мою зайнятість, вони спілкуються з іншими людьми частіше, ніж зі мною, і все одно ми завжди поруч. часто слухають навіть примітивну музику, тому що вона зрозуміла. А Лисенко — і зрозумілий, і доступ ний, і глибокий. Він так близький до народних дже рел, що дбякі його пісні співалися як народні; досить згадати "Ой, одна я одна” на слова Шевченка. Наш обов’язок — повернути Лисенка, і не тільки з нагоди ювілею, не тільки як визначну історичну постать, як вельми заслуженого для України діяча. Нам потрібний Лисенко у живому звучанні, на його музиці ми маємо виховувати нашу інтелігенцію і свідомих громадян. Адже творчість Миколи Лисенка є важливою часткою тої культурної спадщини, тих традицій народу, завдяки яким він дожив до свого відродження. м. Львів ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1993 5
Page load link
Go to Top