Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
пишуть зі співчуттям , пишуть про страдництво і т. п., я вдячний моїм кореспондентам за увагу і турботу, але — як же вони погано уявляють мою (і не тільки мою) ситуацію і мій внутрішній стан! Страдником я не почувався ніколи, і в нагнітанні страхів є щось фальшиве. Тому мені дуже сподобалося, що, пита ючи, що мені потрібно, підкреслили ”з книжок”. Так, це в моєму житті найперша потреба...” І тут Іван Світличний виписав цілу листу лексико логічних та діялектологічних праць українських та польських мовознавців, які йому були потрібні. Крім літературних перекладів з давньої та новішої фран цузької, польської та сербської літератур, питань теорії літератури, він працював у ділянці української лексикографії, а саме: збирав матеріял до словника синонімів. У цьому зв’язку він пише у тому ж листі: "Всі останні роки я найбільше займався словни ком українських синонімів (переклади з французької були на другому пляні) і з табору я вивіз кілька десятків тисяч карток (уявляєте?). Робота ця без межна, а мені ще й бракує необхідного матеріялу...” До речі, у вищезгаданому київському збірнику Івана Світличного передруковано його обширний критичний огляд тритомного російсько-українського словника, що вийшов був в 1968 р. (’’Новий словник. Який він?” стор. 462-492). Цей огляд був надруко ваний у львівському місячнику ’’Жовтень” (7/1970), однак вже під чужим прізвищем, бо в ті роки редакції не приймали матеріялів з його підписом. У своєму вступі до київської збірки творів Івана Світличного ’’Душа розпластана на пласі...” Іван Дзюба згадує працю Івана Світличного над пере кладом ’’Слова о полку Ігоревім”: ’’Вражає обсяг перекладацької продукції І. Світ личного та її естетична гідність — надто ж як не забувати про те, що це творилося в умовах конц табору й заслання, де ’’писакам” спуску не давали. Яке широке коло явищ європейської поезії охоплював Іван Світличний і як щоразу віднаходив їм українську адекватність! Окремо стоїть переклад ’’Слова...” Не просто зважитися на такий труд та ще й маючи стількох блискучих попередників. Світличний став до творчого змагання, яке триває вже багато десяти літь: він зважився на свою поетичну версію шедевра, яка посяде гідне місце серед версій інших майстрів — і водночас місце трохи особливе: і спробою оригінального витлумачення ’’темних” та спірних місць, і ритмомелодичним малюнком, і тяжінням до "переспіву” при великій точності відтворення оригі налу” (стор. 19). Ми навели ці думки Івана Дзюби, бо можемо до них додати міркування самого Івана Світличного з того часу, коли він саме працював над перекладом ’’Слова...” У листі, написаному 7 січня 1980 p., є такі рядки: ”Я хочу Вам похвалитися однією затією: в кінці минулого року я почувався порівняно непогано — і я почав перекладати ’’Слово про Ігорів похід”. Робота сильно захопила мене і я вже зробив десь із третину; якщо скоро трапиться іще такий період у моєму житті і я перевалю через половину, то зроблене вишлю на Ваш суд, а тим часом мені здається, що виходить досить непогано, хоча я і розумію, що справа не в тому, як мені здається”. Наприкінці травня, точніше 25 травня 1980 p., Іван Світличний написав довшого листа, в якому переписав першу частину свого перекладу ’’Слова...” і додав дещо про свою працю над ним: ”А тепер — головна тема мого листа. Я вже писав, що перекладаю ’’Слово”. Переклад посува ється повільно, перекладаю потроху, нападами, а антракти між роботою, коли зовсім не можу зосе редитися, надто довгі, затяжні. Однак половину вже переклав — правда, не підряд, але початок і кінець (від плачу Ярославни і до кінця), а середина ще чекає труду. Та й не знаю, як це можна назвати — переклад чи переспів, але прагнення не відходити від оригіналу і не модернізувати у мене сильне, хоча, на мій погляд, вільніший переклад чи переспів, ви гравши на художності, був би доцільнішим. Я ще не показував його нікому з фахівців, бо й текст пере кладу ще не остаточний, але Вашу думку мені хоті лося б знати (особливо конкретні зауваги). Єдина умова: можна показати комусь із фахівців, хто міг би дати добрі поради, можна переслати і Надійці, але всіх треба застерігати, що друкувати його зараз невільно [це речення підкреслено] — не тільки тому, що переклад не закінчений, і не остаточний, але й тому, що я по закінченні хочу переслати його до ’’Вітчизни” і спробувати опублікувати тут, а публікація на Заході може цьому сильно зашкодити. Гадаю, Ви мене зрозумієте і волю мою вволите. Отже...” Далі в листі йде текст перекладу від початку аж по місце: ’’Лади, образ найдорожчий Любленої Глі- бівни”. І тут дописано: ”От на цьому високому регістрі моїй Музі раптом фундаментально заціпило, а я з Музою поводжуся Галантно і ґвалтувати не маю найменшого наміру, бо що буває з ґвалтівниками тепер відомо всім”. На жаль, не дійшов до мене дальший текст перекладу ’’Слова...”, хоча, — як виходить з дальшого листа, написаного 14 червня 1981 p., два місяці перед важким захворюванням Івана Світличного, — він мені був вислав цілісний переклад. На сумлінні має його тодішня поштова цензура, що раз-у-раз конфіско- вувала листи з літературним змістом. У цьому остан ньому листі, що я його отримала з Алтайського краю, І. Світличний переписав програмовий вірш ”Ars poeti- са”, що належить до циклу з такою ж назвою, у збірці "Ґратовані сонети” (Сучасність, 1977), де з цього циклу поміщено: сонет (”0, Дант не зневажав сонета”), клясичний вірш ("Гвардійська виправка "НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1993 11
Page load link
Go to Top