Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
пишуть зі співчуттям , пишуть про страдництво і т. п., я вдячний моїм кореспондентам за увагу і турботу, але — як же вони погано уявляють мою (і не тільки мою) ситуацію і мій внутрішній стан! Страдником я не почувався ніколи, і в нагнітанні страхів є щось фальшиве. Тому мені дуже сподобалося, що, пита ючи, що мені потрібно, підкреслили ”з книжок”. Так, це в моєму житті найперша потреба...” І тут Іван Світличний виписав цілу листу лексико логічних та діялектологічних праць українських та польських мовознавців, які йому були потрібні. Крім літературних перекладів з давньої та новішої фран цузької, польської та сербської літератур, питань теорії літератури, він працював у ділянці української лексикографії, а саме: збирав матеріял до словника синонімів. У цьому зв’язку він пише у тому ж листі: "Всі останні роки я найбільше займався словни ком українських синонімів (переклади з французької були на другому пляні) і з табору я вивіз кілька десятків тисяч карток (уявляєте?). Робота ця без межна, а мені ще й бракує необхідного матеріялу...” До речі, у вищезгаданому київському збірнику Івана Світличного передруковано його обширний критичний огляд тритомного російсько-українського словника, що вийшов був в 1968 р. (’’Новий словник. Який він?” стор. 462-492). Цей огляд був надруко ваний у львівському місячнику ’’Жовтень” (7/1970), однак вже під чужим прізвищем, бо в ті роки редакції не приймали матеріялів з його підписом. У своєму вступі до київської збірки творів Івана Світличного ’’Душа розпластана на пласі...” Іван Дзюба згадує працю Івана Світличного над пере кладом ’’Слова о полку Ігоревім”: ’’Вражає обсяг перекладацької продукції І. Світ личного та її естетична гідність — надто ж як не забувати про те, що це творилося в умовах конц табору й заслання, де ’’писакам” спуску не давали. Яке широке коло явищ європейської поезії охоплював Іван Світличний і як щоразу віднаходив їм українську адекватність! Окремо стоїть переклад ’’Слова...” Не просто зважитися на такий труд та ще й маючи стількох блискучих попередників. Світличний став до творчого змагання, яке триває вже багато десяти літь: він зважився на свою поетичну версію шедевра, яка посяде гідне місце серед версій інших майстрів — і водночас місце трохи особливе: і спробою оригінального витлумачення ’’темних” та спірних місць, і ритмомелодичним малюнком, і тяжінням до "переспіву” при великій точності відтворення оригі налу” (стор. 19). Ми навели ці думки Івана Дзюби, бо можемо до них додати міркування самого Івана Світличного з того часу, коли він саме працював над перекладом ’’Слова...” У листі, написаному 7 січня 1980 p., є такі рядки: ”Я хочу Вам похвалитися однією затією: в кінці минулого року я почувався порівняно непогано — і я почав перекладати ’’Слово про Ігорів похід”. Робота сильно захопила мене і я вже зробив десь із третину; якщо скоро трапиться іще такий період у моєму житті і я перевалю через половину, то зроблене вишлю на Ваш суд, а тим часом мені здається, що виходить досить непогано, хоча я і розумію, що справа не в тому, як мені здається”. Наприкінці травня, точніше 25 травня 1980 p., Іван Світличний написав довшого листа, в якому переписав першу частину свого перекладу ’’Слова...” і додав дещо про свою працю над ним: ”А тепер — головна тема мого листа. Я вже писав, що перекладаю ’’Слово”. Переклад посува ється повільно, перекладаю потроху, нападами, а антракти між роботою, коли зовсім не можу зосе редитися, надто довгі, затяжні. Однак половину вже переклав — правда, не підряд, але початок і кінець (від плачу Ярославни і до кінця), а середина ще чекає труду. Та й не знаю, як це можна назвати — переклад чи переспів, але прагнення не відходити від оригіналу і не модернізувати у мене сильне, хоча, на мій погляд, вільніший переклад чи переспів, ви гравши на художності, був би доцільнішим. Я ще не показував його нікому з фахівців, бо й текст пере кладу ще не остаточний, але Вашу думку мені хоті лося б знати (особливо конкретні зауваги). Єдина умова: можна показати комусь із фахівців, хто міг би дати добрі поради, можна переслати і Надійці, але всіх треба застерігати, що друкувати його зараз невільно [це речення підкреслено] — не тільки тому, що переклад не закінчений, і не остаточний, але й тому, що я по закінченні хочу переслати його до ’’Вітчизни” і спробувати опублікувати тут, а публікація на Заході може цьому сильно зашкодити. Гадаю, Ви мене зрозумієте і волю мою вволите. Отже...” Далі в листі йде текст перекладу від початку аж по місце: ’’Лади, образ найдорожчий Любленої Глі- бівни”. І тут дописано: ”От на цьому високому регістрі моїй Музі раптом фундаментально заціпило, а я з Музою поводжуся Галантно і ґвалтувати не маю найменшого наміру, бо що буває з ґвалтівниками тепер відомо всім”. На жаль, не дійшов до мене дальший текст перекладу ’’Слова...”, хоча, — як виходить з дальшого листа, написаного 14 червня 1981 p., два місяці перед важким захворюванням Івана Світличного, — він мені був вислав цілісний переклад. На сумлінні має його тодішня поштова цензура, що раз-у-раз конфіско- вувала листи з літературним змістом. У цьому остан ньому листі, що я його отримала з Алтайського краю, І. Світличний переписав програмовий вірш ”Ars poeti- са”, що належить до циклу з такою ж назвою, у збірці "Ґратовані сонети” (Сучасність, 1977), де з цього циклу поміщено: сонет (”0, Дант не зневажав сонета”), клясичний вірш ("Гвардійська виправка "НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1993 11
Page load link
Go to Top