Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
АННА-ГАЛЯ ГОРБАЧ ІВАН СВІТЛИЧНИЙ ЖМУТ СПОГАДІВ ПРО НЬОГО ТА ДЕЩО З ЙОГО ДУМОК Вже немає в живих Івана Світличного, якого життєва свічка погасла 25 жовтня минулого року після довголітньої важкої недуги, однак для тих, що його знали, він продовжує жити у теплих споминах, у своїх поетичних творах, у чудових перекладах, у літературно-критичних розвідках, а також у його листах, що містять стільки думок про нього самого, про друзів, про працю для рідної культури, якою жив, до якої тягнулася вся його істота. Особисто я пізнала Івана Світличного на початку 1969 p., приїхавши до Києва у справі антології україн ської новішої прози, що в наступному році появилася на німецькому книжковому ринку під назвою: ”Еіп Brunnen fur Durstige”, TQbingen 1970 (’’Криниця для спраглих”). Я познайомилася тоді також з іншими особистостями українського культурного життя, на в’язала дружні взаємини, що перетривали вже чверть століття. Для мене особисто, а також для наших старших дітей, дочки Катерини та сина Марка, що жили в німецькому освіченому середовищі, зустріч і розмови з Іваном Світличним та його інтелектуаль ним довкіллям мали особливе значення, бо я й вони тут вперше зустріли українців, що цікавилися духов ними питаннями й настроями Західньої Европи, чита ли, вже в українських перекладах, літературні твори, які тоді дискутувалися на Заході. Були це люди, що бажали бачити Україну та її культуру на тому ж самому рівні, на якому знаходилися бодай наші західні сусіди. Коли після арештів серед нашої творчої інтелі генції в січні 1972 р. деякі знайомі на довгі роки пішли за ґрати та колючий дріт, я старалася на всякий лад якось їм дати відчути, що вони не забуті, що про них і їх шляхетну боротьбу знають у світі, що між народні організації, які поставили собі за завдання виборювати здійснення людських прав, — також адоптували не одного українського в’язня сумління. Була це нелегка праця також внести деякі корективи в інформативний матеріял, що його поширювано централями організацій про того чи іншого в’язня сумління. Про Україну, про зусилля її інтелігенції вибороти право на існування повноцінної національної куль тури в 1960 — 70-их роках на Заході майже ніхто нічого не знав. І ця співпраця з неабиякою кількістю заанґажованих шляхетних людей почерез кордони та навіть континенти дала свої плоди, ба навіть більше: вона нас особисто збагатила тим, що прибли- зила до людей вийнятково шляхетних, чутливих на чуже горе, готових віддано служити обраній справі. У цьому зв’язку хочу згадати, що німецька секція Міжнародної Амнестії, а саме її координаційна група ”СРСР” видала в 1975 р. як робочий матеріял для своїх гуртків мною підібрану і перекладену збірку самвидаву, де було поміщене також т. зв. ’’Пермське інтерв’ю”, в якому Іван Світличний, київський лікар Семен Глузман, Зиновій Антонюк, Микола Горбаль ’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1993 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
