Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
АННА-ГАЛЯ ГОРБАЧ ІВАН СВІТЛИЧНИЙ ЖМУТ СПОГАДІВ ПРО НЬОГО ТА ДЕЩО З ЙОГО ДУМОК Вже немає в живих Івана Світличного, якого життєва свічка погасла 25 жовтня минулого року після довголітньої важкої недуги, однак для тих, що його знали, він продовжує жити у теплих споминах, у своїх поетичних творах, у чудових перекладах, у літературно-критичних розвідках, а також у його листах, що містять стільки думок про нього самого, про друзів, про працю для рідної культури, якою жив, до якої тягнулася вся його істота. Особисто я пізнала Івана Світличного на початку 1969 p., приїхавши до Києва у справі антології україн ської новішої прози, що в наступному році появилася на німецькому книжковому ринку під назвою: ”Еіп Brunnen fur Durstige”, TQbingen 1970 (’’Криниця для спраглих”). Я познайомилася тоді також з іншими особистостями українського культурного життя, на в’язала дружні взаємини, що перетривали вже чверть століття. Для мене особисто, а також для наших старших дітей, дочки Катерини та сина Марка, що жили в німецькому освіченому середовищі, зустріч і розмови з Іваном Світличним та його інтелектуаль ним довкіллям мали особливе значення, бо я й вони тут вперше зустріли українців, що цікавилися духов ними питаннями й настроями Західньої Европи, чита ли, вже в українських перекладах, літературні твори, які тоді дискутувалися на Заході. Були це люди, що бажали бачити Україну та її культуру на тому ж самому рівні, на якому знаходилися бодай наші західні сусіди. Коли після арештів серед нашої творчої інтелі генції в січні 1972 р. деякі знайомі на довгі роки пішли за ґрати та колючий дріт, я старалася на всякий лад якось їм дати відчути, що вони не забуті, що про них і їх шляхетну боротьбу знають у світі, що між народні організації, які поставили собі за завдання виборювати здійснення людських прав, — також адоптували не одного українського в’язня сумління. Була це нелегка праця також внести деякі корективи в інформативний матеріял, що його поширювано централями організацій про того чи іншого в’язня сумління. Про Україну, про зусилля її інтелігенції вибороти право на існування повноцінної національної куль тури в 1960 — 70-их роках на Заході майже ніхто нічого не знав. І ця співпраця з неабиякою кількістю заанґажованих шляхетних людей почерез кордони та навіть континенти дала свої плоди, ба навіть більше: вона нас особисто збагатила тим, що прибли- зила до людей вийнятково шляхетних, чутливих на чуже горе, готових віддано служити обраній справі. У цьому зв’язку хочу згадати, що німецька секція Міжнародної Амнестії, а саме її координаційна група ”СРСР” видала в 1975 р. як робочий матеріял для своїх гуртків мною підібрану і перекладену збірку самвидаву, де було поміщене також т. зв. ’’Пермське інтерв’ю”, в якому Іван Світличний, київський лікар Семен Глузман, Зиновій Антонюк, Микола Горбаль ’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1993 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
