Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
декоративно-прикладного мистецтва, займається ґоб- леном, керамікою, хоча на даний момент — тільки дітьми. — А Мілана не ревнує вас до політики, яка віддалила од неї маму? — Як вам сказати... Вона дуже толерантна в цьому відношенні. Не хочу бути нескромною, але ще школяркою вона не раз мені повторювала: ”Ти най- демократичніша серед усіх знайомих мені мам”. У всякому разі, Мілана завжди знала, що мене ніколи не можна було круто прив’язати до хатнього госпо дарства. — До вареників? — Помиляєтесь. Вареники я ліплю унікальні, це всі мої знайомі кажуть. Щоправда, в останні два роки мені рідко випадає їх варити, але на Різдво —неодмінно. — Вашій нинішній популярності може позаздрити дехто з естрадних зірок. Це важко, приємно? — Насамперед, клопітно. Я не люблю популяр- ности. Це мене не гріє. Серед усіх варіянтів, які людина може побажати собі, я, прошу повірити, перевагу віддаю самотності. Мабуть, ще й через те, що вона завжди була контрастом до мого реального життя. Люблю людей, люблю спілкуватися з друзями, але найрозкішніші хвилини мого душевного стану виникають насамоті, коли можу подумати, почитати без сторонніх коментарів й отримати насолоду від фрази, думки, яка, здавалося б, давно жила в тобі і ось так гарно й точно зформульована іншим. Тому популярність для мене — найменша з приємностей. До того ж, на відміну од естрадних зірок, моя популярність цілком матеріялізована. Найпростіше відповісти на запитання в тролейбусі: ”Ви та сама Скорик?” Нескладно не звернути уваги на кинуте в ранковій черзі за хлібом: ’’Дивись, і Скорик стоїть!” Але ж не відмахнешся від авторів щонайменше пів- тисячі листів, які одержую щотижня, чи од відвіду вачів, що чекають на мене вранці і ввечорі під дверима квартири. Не буду говорити про рівень проблем, з якими звертаються люди. Але перш ніж судити про цей рівень, кожного доводиться таки вислухати. Часом на мене ображаються, часом мене ображають. — і тоді від образи плачете? — Дуже рідко. І не тому, що так зачерствіла. Якщо нема великої біди, не бачу особливих причин для сліз. Не треба гнівити Бога, плакати й лемен тувати, коли для цього нема серйозних підстав. Труднощі, проблеми намагаюсь пережити гідно, не влаштовувати драми там, де її немає. — Пані Ларисо, ви в прекрасній ’’спортивній” формі. Як вам це вдається? — Завдяки аскетичному чи, точніше, на грані аскетизму способу життя. Я дуже люблю ставити собі обмеження, будь-які. Можу свідомо поголоду вати, не мати того чи іншого. Може, це виховання, радше — виховання крутою дійсністю. Дитинство було небагате — повоєнне, і взагалі вже так склалось: як є — то добре, нема — теж можна пережити. Аби, як кажуть, не було зовсім погано. А для полегшення душі існують інші способи. Є таке диво, як природа, яку за бажанням можна побачити і в місті між будин ками. Головне ж, існує внутрішній погляд, він і рятує. Обмеження не спроваджують мене до якихось комплексів, обділеною себе не відчуваю. Тішуся тим, що ці ’’втрати” можу компенсувати іншим — улюбле ною професією, кінець-кінцем — щось написати, намалювати, заспівати, заграти. — Заграти? На чому? — Нині, крім сопілки, ніяких інструментів удома немає. Колись було фортепіяно, але тепер треба думати не про себе, а про внуків, старший, бачу, має музичні здібності. У нашій родині завжди шанували музичні традиції: батько непогано грав на скрипці, старша сестра стала професійним музикантом, та і я колись активно займалася співом. — Тоді, будь ласка, відкрийте ще один секрет — коли востаннє ви танцювали? — Не так і давно. У складі делегації діячів куль тури була в Ізраїлі. Господарі нам влаштували чудо вий прощальний вечір — біля моря. Власне, оцей вечір був моїм єдиним відпочинком за останні два з половиною роки, було весело, ми танцювали і все було гарно... — Дозвольте ще одне, зовсім зухвале запитання: ви ще здатні закохуватись? — О, я постійно в щось закохана. Саме — в щось. Те, що люди традиційно вважають найважливі шим видом кохання, можливо, вже віднуртувало в мені. — У віщо ви закохані тепер? — Постійно — в гарне мистецтво. У стан власної гармонії, коли ти все любиш, коли тобі все дороге — і ця кицька, і дерево під вікном, і люди, які йдуть вулицею. Так буває далеко не завжди, навіть для себе не можу пояснити, чим викликані ці моменти. Це стан не екзальтації, а якоїсь тиші, гармонії, спо кою, абсолютної внутрішньої рівноваги. Закоханість жінки в чоловіка, чоловіка в жінку — це прекрасно. Але для кожної людини це лише початкові кляси. Найвище щастя, думаю, це закоха ність, яка не вимагає якихось жертв, цілковитої залежности від чиїхось потреб. Чи зрозуміло, про що я говорю? — Так. І щиро дякую за розмову, від усієї душі бажаю вам щастя. Розмову вела Людмила Шушуріна. Фото Тетяни Курило. P. S. Пані Лариса — таки справжня жінка. Перед приходом фотокореспондента вона все ж трохи змінила зачіску. Вітаємо її з такою жіночою ’’послі довністю ! Київ, грудень 1992 р. 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
