Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ський жіночий рух не був рухом егоїстичним для якихось вузько зрозумілих жіночих інтересів. На першому місці ставили ми все обовязки, а не права, а коли домагалися ’’прав” для себе, то робили це в глибокому переконанні, що без тих прав не можемо стати активними, корисними для Народу громадян ками. Ці "права" розуміли ми все як право на народ ній труд, на службу для Нації і віримо глибоко, що ця наша служба потрібна, що без неї Народ не може обійтися. Служба для Нації — була і є одною з провідних ідей українського жіночого руху, з якої він черпає свій етос і своє остаточне оправдання. Як давно звучить закид еґоїзму в устах мужчин, які всі питання вирішують фактично зі становища власних інтересів, в яких розумінні обєктивною нор мою світа: добра, справедливости, моралі, є тільки про себе, забуваючи про другу половину людського роду. Вповні неоправданим є також закид "інтернаціо налізму", звернений в нашу сторону, бо не було і нема другого жіночого руху, який до тої міри черпав свої сили з української національної ідеї, як україн ський. І коли з одної сторони імпутують нам анаціо- нальні тенденції, — кажуть, що український фемінізм є фемінізмом, але не є українським, тоді рівночасно інші рахують нам за гріх, що українські жіночі органі зації займаються тільки національними справами, а занедбують жіночі. Ні одні, ні другі не мають рації. В українських жіночих товариствах була і є рівновага між обома ідеями, які лягли в основу їхньої діяльности: між ідеєю національною та ідеєю жіночого руху. Не сліпим, невільничим наслідуванням мужчин є жіночий рух, як думає дехто з наших людей, не є він змаганням до "змужніння” жінки, як читали ми недав но. Навпаки — вихідною точкою жіночого руху було переконання про відмінність жіночої духової струк тури та бажання збогатити людську культуру ціннос тями жіночого духа. Саме тому жіночий рух каже жінці йти власними шляхами, а не бути довше сателі том і трабантом мужчини. Не хочемо наслідувати мужчин у їх ґеніяльности й геройстві, але не хочемо також повторяти за ними їх нісенітниць і злочинів. Хочемо бути собою. Може не зуміємо краще правити світом, як це робили мужчини, але думаємо, що стан до якого довели світ мужчини, не є причиною до гордости. Знаємо, що жіноча співпраця буде тільки тоді мати правдиву, трівку вартість для громадян ства, коли вона буде висловом нашої особовости. Застерігаємося також рішуче проти інсинуацій, немов то український жіночий рух проповідує ”фі- льософічну еманципацію” і змагає до сексуальної свободи жінки. Коли жіночий рух поставив, як один зі своїх постулятів домагання рівної сексуальної моралі, то він ніколи не розумів її так, щоби стягнути жінку там, де находиться мужчина, — але щоби під нести мужчину на ту висоту, на якій стоїть жінка. Рівну мораль ми розуміли і розуміємо як рівну від повідальність жінки і мужчини за скількість і якість нового покоління, за здоровля, силу і виховання потомства. І тому мусимо застерегтися проти обтяжування жін. руху відповідальністю за упадок моралі. Не жінка створила суспільний лад, в якому є місце на торгівлю жінками і молоддю, на санкціоновану дер жавою проституцію. Хто виступив до боротьби з тими язвами мужеської суспільности, як не жіночий рух? І не жінки є відповідальні за с о ц іа л ь н і і госпо дарські умовини, які доводять до упадку родинного життя. Жіночий рух був і є одним з найбільше дисциплінованих і найбільших етичних рухів людства і так само український жіночий рух все був і хоче дальше бути носієм найвищих етичних цінностей. Ми знаємо "як ріка не може піднестися вище свого джерела, так нарід не може піднестися вище рівня свого жіноцтва", і що в руках українського жіноцтва лежать найвищі етичні цінности Нації. Чи може бути більше злобний закид в сторону жіночого руху, який все ставили з найбільшою по вагою до материнських обовязків жінки та перший видвигнув перед державою домагання опіки над материнством і дітворою, як закид занепаду родин ного життя. На родину глядимо як на суспільну і біольоґічну клітину народнього організму — як на місце, де кується душа і майбутність нації. І саме тому, що так високо ставимо родину і ролю жінки в родині, бажа ємо уздоровлення родинного життя, піднесення по шани до жінки-матері та забезпечення матері рівних прав з батьківськими. Одначе з другого боку не можемо погодитися з тими, які бажали би замкнути жінку назад дома та які вважають родину одиноким полем діяльности жінки. Ніколи на протязі історії фізіольоґічні і педаґоґічні функції материнства не вичерпували всіх фізичних і духових сил жінки. Поза заняттями, звязаними з материнством, жінка від най давніших часів працювала на полі господарської продукції, вона була — в давних формах господар ського життя і при тій ролі яку відгравало домашнє господарство аж до винаходу машини — могутнім, господарсько-продуктивним чинником, яким ще сьо годні є наша селянка. Коли родинний дім звузився, коли техніка відібрала йому його господарські функ ції, а суспільність переняла не себе виховання й навчання, опіку над хворими і бідними та цілий ряд інших справ — то безглузнішими стали намагання зіпхнути жінку назад до домашнього "огнища", та обмежити її ролю тільки до домашніх і родинних обовязків. Яка дивна мішанина романтики, мало- міщанства і хорої сексуальної уяви лягла в основу тих поглядів на жінку й жіночий рух, які доводилося читати останніми часами в українській пресі, а для НАШЕ ЖИТТЯ", ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1993 19
Page load link
Go to Top