Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПСАЛОМ ПОМЕРЛИХ ВІД ГОЛОДУ В 1933 РОЦІ. О, Предвічний, прости, що у храм Твого світла приходим, Почорнілі, зболілі, неначе чорнозем розритий. Гаснуть зорі під стіп обважнілих, розпухлих походом, Криють янголи лик, бо на нас моторошно дивитись... Нас, Всесильний, побач: на землі нас могутні не знали, Коли брали у нас, до зерна, пропотілу сторицю, Щоб колесами тіло ж иве розкроївши на шпалах, Повезти в ненаситного гніву морозну столицю. Всі ми тут. Почисли, бо числа нас нікому не знати, Нас, що сонні міста, наче совість похмура, обсіли, Що приходили, скарби предківські міняти у ката, За останок жит т я: свого ж хліба шкуринку згірчілу... Ти прости, що хапаються облаків пальці кістляві: Нехоронені ми: дідусі, юнаки, немовлята... ...Що прийшли ми в притвори Твоєї одвічної Слави, Непохитною скаргою мовчки до віку стояти. Ми не просимо кари на них, Ти бо Сам справедливий, Покоряєш неситих в їх серця жорст окій гордині. Ми благаємо тільки: дай нашим кісткам зійти жнивом, Жнивом волі новим, що ніхто не візьме з України. ЛЕСЯ ХРАПЛИВА-ЩУР шає збоку суспільних тем, але ця характеристика не завертає його до натуралізму. Його так часто пере дражнений, як струна натягнений темперамент нага дує радше стиль Ґеорґа Бюхнера. Людське страж дання не могло не діткнутися його вражливої душі. ”Ага, людське горе, ти таки ловиш мене? І я не тікаю? Вже натягнися ослаблені струни, вже чуже горе може грати на них!” (’’Intermezzo”) Людське горе причаєне в цілій творчості пись менника. Він розгортає перед нами не гаму, а суціль ну клявіятуру людських болів від дитинства до смер- ти, в різних тонах, у різних вимірах: то болі рідних селян (”Fata-morgana”, ’’Intermezzo”), болі дитини, яку грубошкірий батько веде, наче до цирку, на страчен- ня жінки ("Подарунок на іменини”), біль єврейки Естер, яка хоче спинити процесію погрому (’’Він іде!”), біль учительки Раїси у своєму глибокому роз чаруванні ("Лялечка”), біль татарки Емене в тупій тузі за кращим, змістовнішим життям (”В путах шай тана”), біль служниці Варвари, що перетворюється в сміх ненависти ("Сміх”) — велика черга різних нюан сів, які завжди нагадують слова письменника: ”Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім”. (’’Intermezzo”) Солідарність Михайла Коцюбинського з людсь ким болем подає руку експресіоністові Василеві Сте- фаникові. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1993 17
Page load link
Go to Top