Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
перлину”. ”А там ячмінь хилиться і тче... тче з тонких вусів зелений серпанок”. ’’Волошки дивляться в небо”. ’’Тепер пішла пшениця. Твердий безостий колос б’є по руках, а стебло лізе під ноги... Біжить за вітром, немов табун лисиць, і блищать на сонці хви лясті хребти... Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість”. "Врешті стаю. Мене спиняє піна гречок, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни”. ’’Золоте поле махнуло крилами аж до країв си нього неба”. ’’Спокійний, самотний, сідав десь на ґанку по рожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось і темніло, склепляла над ним зоряну баню”. ’’Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці. Коли порожнє відро плескало денцем об її груди, вона ухкала гучно з просоння у глибині й ліниво вливалася у нього. Потому тремтіла сиза на сонці. Я пив її свіжу, холодну, ще повну снів...” Або такі частини з оповідання ”На острові”: ’’Моя тінь, як невільник, послалась під ноги й показує шлях. Потому вона раптом забігає назад і, вчепившись мене, покірно повзе по каміннях між двома німіючими стінами...” ’’’Hotel Royal’ штовхнув ’Hotel Pagano’. ’Hotel Faraglioni’ закурив папіроску”. Або ще приклади з ’’Тіней забутих предків”: ”1, наче знаючи се, вогонь вивсь гордо своїм гадючим тілом та дихав усе новими клубами диму...” ’’Все наче застигло в німому чеканні, бербениці затаїли в собі голос, притаїлися будзи на полицях, поснули сном чорним стіни і лави, вогонь ледве диха, і навіть дим соромливо тікає в вікно”. Як спостерігаємо, вся природа, навіть прості речі, мають ’’душу” і поводяться як люди: стежки ’’водять” письменника по нивах; ниви ’’котять” хвилі, "хлюпа ють” ними; світ стулюється мушлею й ’’замикає” в собі сонце; ячмінь схожий на ткача зеленого серпан ку; волошки не прямо голубіють, а "дивляться в небо”; колос пшениці ”б’є” по руках; стебло ’’лізе” під ноги; пшеничний лан, наче табун лисиць, "біжить" за вітром; лан, на подіб’я морського прибою, "йде” через письменника; піна гречки його ’’спиняє”; під ноги "лягає” співуча арфа піль; поле "махнуло” кри лами до країв неба (широке поле сягає по обрії); ніч "ставить колони, заплітає сіткою тіней, склепляє зо ряну баню" (будує храм); відро "плескає” денцем об "груди” криничної води, що "ухкає" спросоння і "ліни во вливається” у відро... Тінь також поводиться, наче вона була окремим єством, з несподіваними діями. Готелі нагадують фертиків з італійської площі. Во гонь має тіло, що дихає; бербеницям, будзам, лавам, стінам, димові притаманні людські звичаї. Пейзаж Коцюбинського дуже рідкісно статичний. Часто він показує цілий процес дії в природі: "На сірому небі показалось блакитне озерце. Гостра полонинська трава сильніше запахла. Озерце в небі виступа з берегів і вже широко розлило води. Заголубіли знову верхи, а всі долини налились золо том сонця”. ("Тіні забутих предків”) (Спочатку небо ледь голубіє, потім голубінь шириться, далі ’’переливається”, бо голубіють навіть верхи, і врешті появляється сонце). Ще один рухомий образ природи: "Од Чорногори подихнув вітер, повні води хви люються стиха, чутно, як видиме сонце росте в гли бині, а ось виткнувся з моря весь синій верх, з якого стікає вода. Сильніше подиха холод, зростають вали на морі, і верхи, один за другим, пробиваються з білої піни. Світ наче наново родився. Води постікали з верхів і ходять вже під ногами, сонце простелило на небі свою корону і ось-ось покаже лице...” Це — міцний поетичний образ: читач відчуває весь процес природи, яка крок за кроком міняється і готується до урочистої хвилини сходу сонця. Порівняння в Коцюбинського, згідно з програмою імпресіонізму, незвичні, сильні: ”3а затокою синій Везувій придушив берег, немов смертельний гріх". "Правда, в його пісні є трохи з Везувія сірки і трохи ослячого крику, але — нічого. Море се лю бить”. (”На острові”) ’’Ласкаво слухало небо простосердечну молитву, добродушно хмурився Бескид, а вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати дитячу головку..." "Блакитне небо замазалось сірим, море гір по темніло, полонина погасла, і отара овець повзе по ній, як сірий лишай". ”А Чорногора, мов відьма, блима за ним більмом — сніговим полем —з під чорних розпатланих кіс і лякає”. (’’Тіні забутих предків") Слід зауважити, що письменникові не йдеться про "гарний”, тільки про влучний образ. Усе ж таки здається мені несправедливим суціль но приписувати письменника до єдиної літературної течії. Деякі картини в його творчості своїм зістав ленням разючих контрастів, наприклад, закінчення "Тіней забутих предків” з мерцем, що вже розклада ється, на лаві і вакханською життєрадістю побіч, нагадує експресіонізм. Коцюбинський не йде одним кроком з імпресіонізмом також тому, що він не зали- 16 НАШЕ ЖИТТЯ", ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
