Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
творчі однодумці нехтують точними обрисами й про понують радше яснокольорові мазки, або веселкові точки (Альфред Сіслей), що зображують пейзажі з соняшними плямами серед дерев, або човни на мерехтячій воді. Якраз вода є основним первнем імпресіонізму, бо вона постійно міняється. Мерехтінням води за хоплювалися Мане, Моне, Альбер Марке, Моріс Вля- мінк й інші, так як і в музиці Кльода Дебюсі часто вчувається журкіт води і таємничість водного глибу, наприклад, у ’’Вітрильниках” і "Затонулім соборі”. Так, соняшні плями серед тіней, як і водні хвилі, ніколи не статичні, завжди в русі. В літературі імпресіоністичний стиль відтворює атмосферу здогаду, передчуття. Імпресіоністи конк ретизують ідеї, оживляють речі, обездушнюють живі істоти. Часто вони вживають синестезії (суміш сен- соріяльних відчуттів). В поезії слова стають сим волами, знаками: ’’дорога” — життя, ”ніч” — смерть тощо. В прозі обминається фабула, зосереджуючися на відтворенні якогось своєрідного підсоння, якоїсь особливої атмосфери. (Поезія Поля Верлена, Стефа- на Маллярме, Артура Рембо пересякла нею, як і романи Райнера Марії Рільке ’’Мальте Ляурідс Бріґґе” з ’’суб’єктивною деформацією” та Стефана Маллярме "Гра в кістки”, що розкладає структуру на різні пляни, залишаючи "відкрите закінчення” з різними можли вими інтерпретаціями. В останньому романі все ді ється у ключі гіпотези, думки подані в скороченнях, продовженнях, відхиленнях, ціла структура схожа на музичну партитуру.) Символізм мав великий вплив на літературу в Росії, на поетів Олександра Блока, Андрея Бєлого і Константина Бальмонта, яких ще 1910 року крити кували за містику. Розповідний стиль імпресіоністів переважно нер вовий: повний запитань, окликів і ономатопей (на слідувань природних звуків). Такий стиль притаман ний Михайлові Коцюбинському. Пригляньмося до кількох пасажів: ’’Хто дасть мені втіху бути самотним? Смерть? Сон? Як я їх чекаю часом!" ("Intermezzo”) "Що там робиться за вікном? Тривога таки досту калась. Товчуся по хаті, як джміль у вікно, і чую потребу переставити меблі, пересунути шафи і стіл, і стільці — все по-новому, все інакше; розіпхать стіни, або зовсім їх завалити...” (”На острові”) ’’...одна знайома п’ятнадцять літ слабувала на серце... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах... дивізія на ша стояла тоді... Трах-тарах-тах..." (Тут розповідь переривана надмірним биттям серця). (”На острові”) "Сонце залляло овечу вовну, розклавшись ве селкою по ній, запалило трави зеленим вогнем, за вівчарями ідуть їх довгі тіні. — Птруй... Птруй!... — Хрум-хрусь... Хрусь-хрусь...” (’’Тіні забутих предків”) (У відповідь на заклики пастухів чуємо жування череди). ’’Нечутно ступають пастухи в постолах, котиться м’яко вовниста хвиля по полонині, а вітер починає грати на далекім воринні. Дз-з... — тонко співає він в одколену скалку, докучно бринить, як муха. Дз-з... — обзивається грубо друге вориння, наводячи сум”. ("Тіні забутих предків”) ”А зараз потім чую дрібне цокання підошов у камінь, тих дерев’яних дзвінких підошов, що одкида- ють од себе круглі жіночі п’яти. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи. Трах... тах-тах-тах...” (”На острові”) У розповіді Коцюбинського часом трапляються синестезії (суміш зору, слуху, нюху, дотику і смаку), такі як "чорна тиша” (зір-слух), ’’яскравий звук" (зір- слух), ’’шовковий шум” (дотик-слух) і подібне. Якщо імпресіонізм дає життя мертвим речам і творить з людей об’єкти, візьмім до уваги такий пасаж в ’’Intermezzo”: ”Я знаю, що коли б отак увійти в темні кімнати і черкнути сірником, як все скочило б раптом на своє місце — стільці, канапи, вікна й навіть карнизи. Хто знає, може б око встигло зловити образ людей, блі дих, невиразних, як з Гобеленів, всіх тих, що лишили свої обличчя в дзеркалах, свої голоси по шпарах і закамарках, форми — в м’яких волосяних матрацах меблів, а тіні — по стінах. Хто знає, що робиться там, де людина не може бачити...” Тут і підсоння таємниці, притаманне імпресіоніз мові. Воно заєдно відновлюється в "Тінях забутих предків”, починаючи від самої назви твору: таємни чість карпатської природи із своїми мітичними жите лями й віруваннями; таємничість людських почуттів; вічна і нерозгадна таємничість людської долі, життя і смерти. Життя таке нетривке, як черешневий цвіт... Природа у творах Коцюбинського — живе єство. У письменника безліч сторінок, які говорять про поля, ліси, ниви, гори, річки, а також навіть звичайні, що денні речі, наче б то були живі істоти, які поводяться як люди або тварини. Ось кілька пасажів із ’’Inter mezzo”: "Безконечні стежки скриті, інтимні, наче для са мих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та котять зелені хвилі і хлюпають ними в крау неба”. "Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стуляться краями дві половини — одна зеле на, друга блакитна — й замкнуть у собі сонце, немов "НАШЕ ЖИТТЯ", ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1993 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
