Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Мотря Кокоріс. 1992 Motria Kokoris. 1992 Я не клену своєї долі, Хоч кож ен день мені взнаки: І мне мене і гне боки, І перемелює поволі Мої надії і роки. Що буде з того? Кремінь волі? Чи слина і квиління кволі? Що? — хліб святий чи глевтяки? Щось буде. Буде щось. А — буде!.. Довгих дванадцять років минуло від того про- пам’ятного для мене Різдва. Сповнилися пророчі слова Івана Світличного, хоч він вже не дожив до першого вільного Різдва на Україні у повній свідо мості. Але Надійка, як колись у нашій першій спільній Тзді, далі своїм рівним спокійним голосом розповідає — тільки тепер вже не про недолю засланих, а про живе, повне подій життя українців тут і там, на хвилях українських передач. А мені таки залишиться назавжди спомин, немов живий: картина матері з дитятком з українського Різдва! РОМАН ЧОРНОБІЛЬ РІЗДВЯНА МІСТЕРІЯ Так ясно, свіжо... подивись: Хатина в шапці зі снігу, Немов дитина граючись Задержалася у бігу. І вікна-очі підвела, Весело моргнувши світлами, А у очах тих стать одна — Така сама, як образ мами. Така, яку лишив ти там, Злетівши у вирій незнаний, Йдучи назустріч долі сам Зі спомином про край коханий. Така, яка у час неволі Топтала стежку у тюрму Кривавими слідами долі І немічна і без страху. Така, що все своє життя Тобі віддала, журячись, І залишилася сама, За тебе Богу молячись. Твій шлях роками вже заріс Непроходимою стіною І очі часом повні сліз, І волос вкрився сивиною. Та думка, все ще молода, Ніяк не старіє роками І як прийде лиш час Різдва — Гуляє юними стежками. Різдвяна ніч і пізно вже, Святочна свічка догоряє, Минуле спомином живе, Забуте знову оживає. Лиш раз у рік, у ніч Різдва, Коли пов’ється свічки дим І залунає коляда, Ти стаєш вдруге молодим. Летиш думками над поля У той далекий рідний світ, Так як колись гнався до мами Давно-давно за юних літ. І мати так ласкаво гляне, Зложивши руки у мольбі, А усміх матері остане Морозним квітом на вікні. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1993 7
Page load link
Go to Top