Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Мотря Кокоріс. 1992 Motria Kokoris. 1992 Я не клену своєї долі, Хоч кож ен день мені взнаки: І мне мене і гне боки, І перемелює поволі Мої надії і роки. Що буде з того? Кремінь волі? Чи слина і квиління кволі? Що? — хліб святий чи глевтяки? Щось буде. Буде щось. А — буде!.. Довгих дванадцять років минуло від того про- пам’ятного для мене Різдва. Сповнилися пророчі слова Івана Світличного, хоч він вже не дожив до першого вільного Різдва на Україні у повній свідо мості. Але Надійка, як колись у нашій першій спільній Тзді, далі своїм рівним спокійним голосом розповідає — тільки тепер вже не про недолю засланих, а про живе, повне подій життя українців тут і там, на хвилях українських передач. А мені таки залишиться назавжди спомин, немов живий: картина матері з дитятком з українського Різдва! РОМАН ЧОРНОБІЛЬ РІЗДВЯНА МІСТЕРІЯ Так ясно, свіжо... подивись: Хатина в шапці зі снігу, Немов дитина граючись Задержалася у бігу. І вікна-очі підвела, Весело моргнувши світлами, А у очах тих стать одна — Така сама, як образ мами. Така, яку лишив ти там, Злетівши у вирій незнаний, Йдучи назустріч долі сам Зі спомином про край коханий. Така, яка у час неволі Топтала стежку у тюрму Кривавими слідами долі І немічна і без страху. Така, що все своє життя Тобі віддала, журячись, І залишилася сама, За тебе Богу молячись. Твій шлях роками вже заріс Непроходимою стіною І очі часом повні сліз, І волос вкрився сивиною. Та думка, все ще молода, Ніяк не старіє роками І як прийде лиш час Різдва — Гуляє юними стежками. Різдвяна ніч і пізно вже, Святочна свічка догоряє, Минуле спомином живе, Забуте знову оживає. Лиш раз у рік, у ніч Різдва, Коли пов’ється свічки дим І залунає коляда, Ти стаєш вдруге молодим. Летиш думками над поля У той далекий рідний світ, Так як колись гнався до мами Давно-давно за юних літ. І мати так ласкаво гляне, Зложивши руки у мольбі, А усміх матері остане Морозним квітом на вікні. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1993 7
Page load link
Go to Top