Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВАДИМ КРИЩЕНКО ШАПКА ЗЕМЛІ Висока могила, козацька могила — Насип її, ненько — Вкраїно, під небо Для тих, кого смерть в тридцять третім скосила, Бо нам перед ними покаятись треба. Покаятись треба, очистити душу, За голос лякливий, за руку безсилу. Ой, шапку землі мусиш ти і я мушу Принести на цю всескорботну могилу. — І, можливо, сприяти реабілітації мільоиів тих безневинних жертв визиску й терору, які вижили, але ще й в п’ятдесяті роки ставали об’єктом при мусових виселень і переселень? — Неодмінно. Зокрема тим, хто прожив ціле життя з тавром "куркуля”, а також їхнім дітям — ’’куркулятам”, котрі найбільше в світі боялися будь- яких анкет, не наважувалися вступати до вищих навчальних закладів і навіть у піонери, наймасовішої дитячої організації, яка практично ні для кого не робила винятку. Переважну більшість цих людей ніхто не судив і ніяких судових справ проти них не заводив. їх просто викидали з життя немов непотріб або заганяли в такий глухий кут, з якого несила було вибратись. Якій державній комісії до снаги повернути цим людям чесні імена? А жодній! Це може зробити лише гро мада. Лише через подолання історичного безпам’ят ства, національної байдужости, тобто через дослід ницьку, просвітницьку, правову діяльність, якою й хочемо зайнятися. — Нині ми на порозі найсумнішого з усіх сумних ’’ювілеїв” — 60-річчя голодомору 33-го... — Так, шістдесят років тому голодомор в Україні вже не просто почався, а й досягнув свого страшно го апогею, пішов викошувати, стирати з лиця землі цілі села. І, гадаю, тепер саме час нагадати декому з нинішніх реформаторів-урядовців, що в 1932-1933- му голодомор в Україні тривав лише вісім місяців. Тільки вісім місяців було потрібно для того, щоб відправити на той світ вісім, а за уточнюваними даними — і всі десять мільйонів людей. І все ж серед наших найголовніших завдань —не пошук тодішніх могил, хоч і це потрібно, і не пошук тодішньої правди: спасибі діяспорі — її вже знайдено. Нам треба шукати сьогоднішню людину, щоб вона нарешті зрозуміла: можна працювати з радістю. Так, як уміли наші діди. Отже, наш пошук — на терені духовности. Не руйнувати колгоспи, хоч від народження вони замі шані на крові, прагнемо ми, а відроджувати дух господаря, долати розкол українського народу, за подіяний голодомором, колективізацією та іншими примусовими новаціями тридцятих і наступних років. Нам треба відроджувати й мораль, духовне єство народу, яким було завдано такого нищівного удару. І ще одне, що болить мене завжди. 33-ій рік перетворив Україну на країну сиріт. А що таке си рота? Це людина з розірваним світом. І якщо нам сьогодні бракує справжніх лідерів, бракує совісности й доброти, якщо не вміємо гідно поцінувати власні історію й культуру, то винні в цьому й оті численні довоєнні й повоєнні дитячі будинки, притулки, си ротинці, які зростили не одне покоління денаціоналі зованих, духовно ницих і кволих людей. — Нині майже ні в кого не викликає сумніву — видужувати нам усім таки треба, і чим скоріш, тим краще. Для кожного з нас, отже — й для України в цілому... — Це справді так. Хоча й страшенно важко. Але не сьогодні сказано: час народжуватися і час по мирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати каміння, час мовчати і час говорити. Ми вже чимало і дров наламали, і дурниць наробили. Гадаю, нині уже час будувати. Київ, серпень 1992 р. "НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1993 5
Page load link
Go to Top