Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВАДИМ КРИЩЕНКО ШАПКА ЗЕМЛІ Висока могила, козацька могила — Насип її, ненько — Вкраїно, під небо Для тих, кого смерть в тридцять третім скосила, Бо нам перед ними покаятись треба. Покаятись треба, очистити душу, За голос лякливий, за руку безсилу. Ой, шапку землі мусиш ти і я мушу Принести на цю всескорботну могилу. — І, можливо, сприяти реабілітації мільоиів тих безневинних жертв визиску й терору, які вижили, але ще й в п’ятдесяті роки ставали об’єктом при мусових виселень і переселень? — Неодмінно. Зокрема тим, хто прожив ціле життя з тавром "куркуля”, а також їхнім дітям — ’’куркулятам”, котрі найбільше в світі боялися будь- яких анкет, не наважувалися вступати до вищих навчальних закладів і навіть у піонери, наймасовішої дитячої організації, яка практично ні для кого не робила винятку. Переважну більшість цих людей ніхто не судив і ніяких судових справ проти них не заводив. їх просто викидали з життя немов непотріб або заганяли в такий глухий кут, з якого несила було вибратись. Якій державній комісії до снаги повернути цим людям чесні імена? А жодній! Це може зробити лише гро мада. Лише через подолання історичного безпам’ят ства, національної байдужости, тобто через дослід ницьку, просвітницьку, правову діяльність, якою й хочемо зайнятися. — Нині ми на порозі найсумнішого з усіх сумних ’’ювілеїв” — 60-річчя голодомору 33-го... — Так, шістдесят років тому голодомор в Україні вже не просто почався, а й досягнув свого страшно го апогею, пішов викошувати, стирати з лиця землі цілі села. І, гадаю, тепер саме час нагадати декому з нинішніх реформаторів-урядовців, що в 1932-1933- му голодомор в Україні тривав лише вісім місяців. Тільки вісім місяців було потрібно для того, щоб відправити на той світ вісім, а за уточнюваними даними — і всі десять мільйонів людей. І все ж серед наших найголовніших завдань —не пошук тодішніх могил, хоч і це потрібно, і не пошук тодішньої правди: спасибі діяспорі — її вже знайдено. Нам треба шукати сьогоднішню людину, щоб вона нарешті зрозуміла: можна працювати з радістю. Так, як уміли наші діди. Отже, наш пошук — на терені духовности. Не руйнувати колгоспи, хоч від народження вони замі шані на крові, прагнемо ми, а відроджувати дух господаря, долати розкол українського народу, за подіяний голодомором, колективізацією та іншими примусовими новаціями тридцятих і наступних років. Нам треба відроджувати й мораль, духовне єство народу, яким було завдано такого нищівного удару. І ще одне, що болить мене завжди. 33-ій рік перетворив Україну на країну сиріт. А що таке си рота? Це людина з розірваним світом. І якщо нам сьогодні бракує справжніх лідерів, бракує совісности й доброти, якщо не вміємо гідно поцінувати власні історію й культуру, то винні в цьому й оті численні довоєнні й повоєнні дитячі будинки, притулки, си ротинці, які зростили не одне покоління денаціоналі зованих, духовно ницих і кволих людей. — Нині майже ні в кого не викликає сумніву — видужувати нам усім таки треба, і чим скоріш, тим краще. Для кожного з нас, отже — й для України в цілому... — Це справді так. Хоча й страшенно важко. Але не сьогодні сказано: час народжуватися і час по мирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати каміння, час мовчати і час говорити. Ми вже чимало і дров наламали, і дурниць наробили. Гадаю, нині уже час будувати. Київ, серпень 1992 р. "НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1993 5
Page load link
Go to Top