Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
своїм подихом до останку. За прикладом матері Олени Пчілки, дядька Ми хайла Драгоманова, а також Миколи Лисенка Леся рано зацікавилася збиранням українського фолк- льору. Зачарована скарбницею пісенности, вона не шкодувала сил, щоб зберегти цей об’ємний пласт нашої культури без найменших втрат. З кінця 80-их років Леся Українка студіює наукову літературу, бо відчуває, що їй бракує спеціяльних знань. ”... мотивів народних я знаю силу, пробую записувати, але то мені трудно, ще й дуже...” — признається вона в листі до дядька. Перший фолкльористичний досвід Лесі Українки відображений у збірнику колодяжненських пісень, записаних разом з сестрою Ольгою переважно від сільської дівчини Варки. Зошит з записами поетка передала М. Лисенкові, де він надовго осів у архіві. Але окрилена Леся сповіщає М. Драгоманову: ”... за чорити місяці маю півтораста обрядових пісень зі браних! Певна річ, що не все там цікаве і нове, але ж мене дуже займають оригінальні мотиви сих пісень, їх же, — я знаю добре, — ще ніхто не записував” (1, т. 10, с. 123). Мелодії пісень Леся Українка записувала не з голосу, а лише за допомогою інструмента. Це спри чиняло додаткові труднощі, і тому вона охоче на співувала пісні для запису кваліфікованим музико- знавцям-етнографам. Низку пісень зі співу Лесі Укра їнки записав Микола Лисенко. Але найбільш багато гранно відкрилася поетка як берегиня народної пісенної творчости завдяки тісним стосункам з Кли- ментієм Квіткою. Леся Українка познайомилася з Квіткою восени 1898 року. Мабуть, він привабив поетку сорйозними фолкльористичними зацікавленнями, і вона вгадала у вісімнадцятирічному юнакові талант справжнього вченого, який нинішні дослідники оцінюють так: ’’Рівнозначного йому не знайдемо в сучасній К. Квітці європейській музичній фолкльористиці” (6, с. 316). Тож не дивно, що незабаром Леся Українка довірила музикознавцеві-початківцеві записати всі народні пісні, котрі вона знала. їхнє співробітництво почалося записом однієї з улюблених пісень поетки ”Ой на горі пшениченька”, що стала і першою опублікованою піснею з репер туару Лесі Українки (’’Збірник українських пісень з нотами” К. Квітки — Київ, 1902). Згодом появилися інші публікації. Разом з Квіткою Леся записувала народні мелодії, коли перебувала на Прикарпатті, зокрема від Івана Франка. 1907 року Леся Українка і Климентій Квітка взяли шлюб. Робота над музично фолкльористичною спад щиною поетки стала ще пліднішою. Того ж року з Ялти Леся Українка повідомляє М. Комарову, що вони з чоловіком дуже зайняті записом пісень для задуманого великого збірника. Цей збірник К. Квітка зумів видати лише після смерти поетки під назвою "Народні мелодії з голосу Лесі Українки” (1917- 1918 pp.), в ньому нараховувалось 225 пісень. Велику роботу провели Леся Українка і Климентій Квітка з метою збереження історичних дум з репер туару українських кобзарів. Щоб організувати му зично-етнографічну експедицію, поетка пожертву вала частиною свого приданого, хоч в листах вона послідовно посилалася на невідомого субсидіятора. Заанґажовані подружжям Квіток авторитетний музикознавець Філарет Колесса, художник і етно граф Опанас Сластіон поїхали на Полтавщину, де записали на фонограф думи та історичні пісні у виконанні кількох кобзарів. Сама ж Леся Українка разом з Квіткою спеціяльно затрималися в Ялті восени 1908 року, щоб до майбутньої книги дум увійшли і записи представника Харківської школи кобзарства Гната Гончаренка, котрий тоді мешкав у свого сина в Севастополі. Напрочуд зворушлива Леся Українка у своєму піклуванні про безцінне надбання кобзарів. Досить згадати, з яким трепетом відправляла вона валики з репертуаром Гната Гончаренка до Львівського нау кового товариства ім. Т. Шевченка. У супровідному листі поетка наполягає на відправленні фоногра фічних матеріялів до берлінської чи іншої європей ської бібліотеки в разі відсутности необхідних умов для схову у Львові. Варто наголосити, що інтуїція та смак не підвели Лесю Українку: гра "віртуоза" Гончаренка справила неабияке враження на Ф. Колессу, який назвав арти ста "найкращим після Остапа Вересая представником кобзарського мистецтва” (4, с. 339). З не меншим запалом Леся Українка домагалася видання книги кобзарських мелодій, що стала б логічним завершенням організованої за її участю експедиції: спонукала до роботи фахівців, давала свої поради, шукала жертводавців. Нарешті спільні зусилля сподвижників увінчалися перемогою і книга ’’Мелодії українських дум. Серія 1”, зредагована Колессою, побачила світ. ’’Незвичайно втішно було мені бачити сю велику працю викінченою і доведе ною до ладу Вашим високоосвіченим старанням, — писала Леся Українка в листі-подяці до Філарета Колесси. — Тепер уже справді можна сказати: ’’Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!” (1, т. 12, с. 351). Однак ця високопрофесійна книга, на жаль, не привернула до себе увагу вчених, журналістів, рецен зентів, про що свідчило мовчання у пресі. Та прикро вражена поетка не опустила руки, а наполегливо сприяє пожвавленню розшифровування валиків, що залишились. ”... не можна допустити, — ділиться вона своїми переконаннями з матір’ю, — щоб пропала марно велика частина заходів, і буде нам тоді жаль не втишимий, та й не тільки нам, а, може, й тим нащадкам, що не так мертво-байдуже подивляться "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1993 5
Page load link
Go to Top