Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
піяністка славилась притаманним їй тонким смаком і педагогічним хистом. Однак любов поетки до музики склалася драматично. Загальновідоме її відверте зізнання: ’’Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт” (1, т. 10, с. 65). Тим ’’жартом” була недуга, котра змусила Лесю припи нити систематичні заняття музикою. Свій біль роз луки з улюбленим інструментом поетка вилила в елегії ”До мого фортепіяно”: Розстаємось надовго ми з тобою! Зостанешся ти в самоті німій, А я не матиму де дітися з журбою... Прощай ж е, давній, любий друже мій! (1, т. 1, с. 68) Нові поневіряння приносила не лише прооперо вана рука, але й постійні мандрівки в пошуках зці лення — адже в тимчасових помешканнях далеко не завжди чекав на Лесю інструмент, клявішам якого вона б могла довірити свої потаємні думки, жалі та радощі. ”Ах, який жаль, що тут у мене ніякого інстру мента нема! Без музики хоч вішайся!” (1, т. 10, с. 92) — пише поетка в одному з кримських листів 1891 року. ’’Покутою чистою” видавалися їй дні, якщо вона довго не чула ніякої музики і сама не грала. Та якщо піяніно знаходилось, то Леся залюбки прово дила час над ним сама і допомагала поповнити репертуар іншим. Про вправність Лесі Українки — піяністки можна судити принаймні з того списку п’єс, ноти яких вона хотіла придбати для себе на початку 1890 року. До нього внесені ’’Аделаїда” Бетовена, "Жалібний марш”, ’’Колискова”, ’’Бажання” Шопена, "Пресвята стояла мати” Россіні, ’’Сім слів” Гайдна, ’’Вечірня зоря” Ваґнера, "Сон літньої ночі” Мендельсона та інші твори. На думку родичів і друзів Лесі Українки, грала вона дуже гарно. Охоче імпровізувала, м’яко пере ливаючи у свої композиції найсокровенніше. Про її схильність до імпровізацій свідчать хоч би такі пое тичні рядки: Коли я смуток свій на струни клала, З’являлась ціла зграя красних мрій, Веселкою моя надія грала, Далеко линув думок легких рій. (1, т. 1, с. 68). Сестра поетки Ольга Косач-Кривинюк відзначала: ’’Коли б Леся не мусіла була покинути вчитися музики, коли б вона набула потрібних теоретичних знань, то з неї був би напевно, — краще, ніж піяніст, — композитор (нарешті, перша жінка-композитор!)” (З, с. 52). Леся Українка завжди втішалася, коли своєю грою могла приносити насолоду найближчим людям. Так, запрошуючи в гості Ольгу Кобилянську, вона писала їй: ”...я буду Вам грати Шумана і Шопена, яких Ви, здається, дуже любите, окрім того, україн ських пісень масу у власній транскрипції, вільній від контрапункту і всякої теорії” (1, т. 11, с. 133). Як бачимо, діяпазон музичних смаків поетки був надзвичайно широкий. І це стосується не лише її власного виконавчого репертуару, але й музики, котрій вона надавала перевагу як слухачка. З дитячих літ Леся кохалася в українській на родній пісні, красу якої для неї відкрили мати і батько. Жадібно вбирала в себе пісенні перлини Во лині та Полтавщини, які доводилося чути на народ них святах та в домашньому копі. До сліз проймали її задушевний спів і надхненна гра на музичних ін струментах. А нагода послухати добрих виконавців траплялася нерідко, бо серед друзів сім’ї Косачів було багато талановитих людей. Панівне місце в музичній царині, звісно, належало Миколі Лисенкові. Славетний композитор не раз захоплював Лесю блискучою грою на піяніні. В свою чергу М. Лисенко вельми шанував Лесю Українку як поетку, 17-річну авторку він попросив написати текст до створеного ним "Жалібного маршу” на 27-і роковини від дня смерти Шевченка. Серед молоді особливою популярністю користу валися пісні та романси М. Лисенка, до вподоби вони були і Лесі. У своїх спогадах Галина Лисенко, дочка композитора, пише про перебування у Зеле ному Гаї: "І щодня, як тільки спадала спека, Леся кликала мене на веранду і разом з Лілею заставляла мене співати таткові романси на слова Франка, Дніпрової Чайки, Олеся, Гайне” (4, с. 300). Варто підкреслити, що Лисенко писав романси і на вірші Лесі Українки, з них досить відомими стали ”Не дивися на місяць весною”, "Східня мелодія”, "Смутна провесна” (переклад з Ади Негрі) та інші. З задоволенням відвідувала Леся Українка кон церти, котрі влаштовував невтомний М. Лисенко у тих невимовно важких умовах, що створив царський уряд для української культури. Ось як вона описує один з таких урочистих вечорів у листі до матері з Києва з 10 березня 1890 року: "Вчора ми з кна-кною (тут: жартівлива назва брата, — С. К.) були на кон церті в пользу чорногорців, дуже гарний концерт був. Медведєв співав ’’Гетьмани”, ’’Олесю”, "Дощик”, хор співав "Гей, не дивуйте”, співачка Скнарська (наша волинячка) — ”Чом, чом, чорнобров”, а в самому кінці хор утяв ”Cp6nja слободна” (мелодія ”Ще не вмерла Україна")1. Дивно було чути сю мелодію в концерті! Ми з кна-кною руки одбили, плескаючи” (3, с. 110). Не пропускала Леся Українка в Києві і концерти 13гадка про український гимн вилучена з 12-томного видання творів Лесі Українки. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1993 З
Page load link
Go to Top