Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БЕРЕЖІТЬ ЗЛІСТЬ! Щиро кажучи, зберігання чи, сказавши америка нізовано, консервація — добра річ. Написи типу ’’Бережіть ліс”, ’’Бережіть хліб”, ’’Бережіть воду”, що їх можна побачити в Україні, і аналогічні — в нашій країні, не мають особливого ефекту, але зберігання ресурсів, безумовно, ефек тивне. У 1970-их роках в Америці, після кризи з пальним, уряд встановив ряд програм, спрямованих на зберігання енергії, наприклад, знижуючи податки тим, хто вложив гроші на ущільнення домів, вимага ючи, щоб автомобільні фірми виробляли машини, які спалюють менше бензини — і остаточно США скоро тили енерґетичні потреби приблизно на п’ять від сотків, а на американські відносини — це величезна кількість нафти, вугілля і ґазу, яких не треба ввозити і на які не треба витрачати грошей. Інакше кажучи, зберігання або консервація — в даному випадку енерґії — це щось реальне, щось, що дає реальні наслідки. Раніше ми розтринькували пальне, роз тринькували воду, розтринькували хліб, упаковку, посуд, папір, а тепер ми все це робимо в меншій мірі, ми більш свідомі того, що можна жити непогано, заощадити гроші і допомогти економіці країни, прак тикуючи зберігання ресурсів, навіть частинне збері гання, що вимагає трошки більшої уваги до навко лишнього середовища з нашої сторони. В Україні, крім написів і льозунґів ’’Бережіть ... (це і те)”, консервація ще далеко не наблизилася до даної мети. У Львові, після майже трьох років демо кратичної влади, все ще бракує води, хоч експерти доводять, що коли б поладнати водопроводи, води було б досить і для пиття, і для миття. Хто з інших частин світу побував в Україні, з подивом дивився на ’’вічні вогні” в помешканнях — один пальник на кухні постійно горить, даремно спалює ґаз — тільки тому, що в країні бракує сірників, і треба мати ’’вічний вогонь”, щоб було чим запалити другий пальник. Мабуть, школяр міг би порадити, що дешевше обійш лося б побудувати фабрику сірників або запальни чок, а до того часу імпортувати ці речі з-за кор дону. В Україні й довкруги неї є що критикувати: чимало речей прямо злостять українців, як тих, що там, так і діяспорників. Критикувати уряди, злости тися на них — це атрибути здорового суспільства. Критика потрібна будь-яким урядам, щоб вони по стійно були свідомі своїх завдань і потреб населення, якому служать. Для тих, що критикують і злостяться — це також виходить на здоров’я — діє як свого роду катарсис, а крім того, сприяє більшому за цікавленню політичним життям країни. Але, як і енерґію, і воду, і ліс, і хліб — злість не завадило б зберігати, хоч би для того, щоб вистачило її, коли вона буде справді потрібна, на справжнього ворога. Нині в Україні хмари злости підносяться з кож ного закутка на "тих демократів”, які перебрали уряд і тепер нема що їсти і ціни високі. Майже нікому і не сниться, що коріння причин складної економічної ситуації криються значно глибше, ніж останні два- три роки, коли до влади почали приходити керівники, по-справжньому обрані виборцями. Коли ж запитати типічного, злісного громадянина, що він зробив, що вона зробила особисто для того, щоб направити ситуацію в країні, відповідь, звичайно, буде, що то ’’вони” (ті ж "демократи”, чи члени адміністрацій) мають цим займатися. Мабуть, на другому місці щодо об’єктів критики й злости в Україні є ’’ділки” — люди, які займаються комерцією, перепродуванням, обслуговуванням і в яких нині є чимало грошей. В Америці таких людей називають малими бізнесменами, і американські еко номісти високо цінять їх, бо, власне, малі підпри ємства, зокрема нові малі підприємства, є найбіль шим джерелом нових місць праці. Якщо такі гіганти як Дженерал Моторе та ІБМ звільняють по 30—40 тисяч робітників нараз, то багато з них знайдуть роботу в малих підприємствах, а деякі утворять свої малі підприємства і таким чином зменшать тягар, що давить народне господарство країни. В Україні, на відміну, комерсанти й підприємці мусять постійно доводити, що вони не верблюди. Це слова молодого львівського бізнесмена Олега Жу ковського, який наприкінці минулого року дав інтер в’ю газеті ’’Молода Галичина”. ’’Жаль тільки, не займаюсь ділом, а повсякчас доводжу усім, що я — не верблюд”, — закінчив він розповідь про очолю ване ним виробничо-торговельне підприємство "Жу- бер”, яке включає комерційні крамниці, бюро послуг і фабрику замків-блискавок (тих же наших "зиперів”) і то ”з широкою кольоровою гамою —сорок відтінків. Тим часом, як зазначила на початку сама газета, загал вважає людей, таких як Жуковський, "типом нового буржуа, який розпродує, розбазарює, роз’їжд жає і розпиває”, і, очевидно, є об’єктом злости громадян, які навчені впродовж довгих років, що краще, коли усі будуть рівні, усі будуть бідні. За таких умов Жуковський мусить доводити, що він не верблюд, що торговельний механізм, як він сказав в інтерв’ю ’’Молодій Галичині”, — ’’старий, як світ: дешеву продукцію продати дорожче”. Але не надто дорожче, бо у Львові вже діє конкуренція, і він також звернув увагу, що в його крамницях речі дешевші, ніж в інших, зокрема на базарі біля стадіону. І що не менш важне, — ці речі є. У нас також часто треба доводити, що ти не верб люд. Скільки злости було вилито у 1960-х роках на тих наших співгромадян, які ’’зустрічалися”. Коли з України почали приїжджати діячі культури й дипло- ”НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1993 1
Page load link
Go to Top