Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВЕЛИКИЙ МИТРОПОЛИТ РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ ПІДЛИССЯ Підлисся — відоме всім село в Золочівщині. Там народився Маркіян Шашкевич у домі свого діда Авдиковського, і потім оспівав те село: ’’Там ти скаже дуб старенький, І один і другий, Як я жив там ще маленький, Без журби, без туги...” Маленьким хлопцем ’’без журби, без туги”, заїз див і я до свого вуйка, пароха Підлисся, о. Льва Тарнавського. Не знав я ще тоді про Шашкевича, але добре знав обидва дуби, і того, що ’’воду тягне”, і того, що над брамою хилився, і ’’соснину, всяку деревину”, що вінком оточувала старе, привітне по півство. Одного дня сказали мені вдома, що завтра їдемо до Підлисся, бо туди приїжджає митрополит. І ми поїхали. В Підлиссі, на подвір’ї, як у вулику. Жінки і дівчата з села шурують, миють, тріпають, а по кім натах попівства то вже таке, що й не показуйся. Там і меблі переставляють, і підлогу чистять, і вікна вже втретє миють. Нас, малих, зразу до шпихліра закватирували, з чого ми незвичайно раді, шпихлір просторий, і волі вдвоє більше, як у хаті. На подвір’ї в возівні велика річ твориться. Там Яценів Петро дошки ріже, примірює, збиває цвяхами, а все те з такою набожною міною, що аж страшно його спитати, що він таке робить. — Петре, що то таке буде? — Не бачиш, ліжко! — А чого ж воно таке довге? Петро вважає, що прийшов час відірватися на хвилину від роботи. Випростовується, дивиться на нас, малих, легковажним оком, які ви — мовляв — дурники, і каже: — То для митрополіти. І тоді я набрав справжнього страху перед ніколи ще небаченим церковним достойником. Який то він десь грізний, коли такий великий, що аж йому ліжко роблять. Унесли те ліжко частинами в кімнату і там щойно Петро збив його докупи. І сінник відповідний на те прийшов. А ми великим дивом дивувалися, ходили біля того ліжка та все малими кроками міряли. Вже наші батьки видавалися нам високими, а де-де їм до того: вони не митрополити. Цілу ніч я спати не міг. Щораз уставав та дививсь крізь щілини дощок у шпихлірі, чи не світає. Ціка вість, помішана зі страхом, багато привабливіша. Над’їде — думав я собі — а я сховаюся в порічках коло дуба і з-поза плота бачитиму його, а він мене ні. На світанку виправляв я бандерію до Ожидо- ва. Хлопці (на жаль, багато старші від мене!) сиділи на конях, повбирані в шапки з биндами та квітами, а коні позакосичувані, як дівчата на празник. Довго треба було ждати на приїзд, а може й не так довго, як мені з нетерплячки здавалось. Сіль ський хор під проводом місцевого вчителя не мав часу нетерпеливитись, бо ввесь час мав заняття: то переставпявся, то голоси пробував, то відкашлював, то вдесяте вислухував диригентських вказівок. Довкола церкви, попри дорогу, на подвір’ї при- ходства — море народу. Хвилює, гаморить. Ударили дзвони. Далеко, на дорозі, знялася курява. їде! Те одне слово, не знати ким вимовлене, пішло понад головами юрби, як хвиля вітру. Враз втихло все, прикипіло до місця. Тільки я та ще кілька моїх однолітків шугнули в порічки коло дуба. На подвір’я приходства вкотився повіз, запря жений у найкращі в околиці коні. Але не до коней мені, ні до бандерії тепер. На повозі — митрополит! Але де він, де той грізний достойник, що мені у сні ввижався, ввесь у золоті?!.. Хіба це той молодий священик, у скромній чорній рясі, що до всіх привітно всміхався і так ласкаво рукою махав?!.. Може митрополит не приїхав! Але люди кричать ’’Слава”, але дзвони б’ють, а хор грянув пісню привітальну, що й оклики і дзвони заглушили... Я обережно виліз із-за плота і підійшов ближче. Розпитав я і допевнився врешті, що це саме мит рополит, і мені, малому, аж дивно стало, що він так звичайно, так якось добре розмовляє, що ніхто не боїться його, а навпаки, всі горнуться до нього ближче, раді бодай словечком замінятися з ним. А по обіді, під крислатим каштаном, на городці, митрополит слухав хорів, приймав делегації, роз мовляв з людьми, випитував дітей. Сам не знаю чому, але мене якась дивна сила тягнула чимраз ближче й ближче, і врешті я опи нився біля його колін. — Як ти називаєшся? — спитав. І я відповів, не заікнувшись, так як би відповів кожному доброму знайомому. 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
