Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вказівок знівелювало досвід праці минулого, що мав свою специфіку і європейський рівень. Згідно з вка зівками, була проведена переінвентаризація іменних бібліотек і архівів. Меморіяльні збірки 14 видатних діячів, в т.ч. В. Лесевича, О. Кониського, чеського етнографа, приятеля І. Франка Ф. Жегожа, М. Мен- цинського та багатьох інших були розформовані і розкидані у різні фонди та колекції. Приватні архіви Івана Франка, Лесі Українки, Осипа Маковея, Гната Хоткевича, Володимира Шухевича, Антона Крушель- ницького та інші були вивезені до Києва. Руйнація первісної структури бібліотеки і ліквідація особистих меморіяльних збірок завдали величезної шкоди історії національної книги і українській культурі взагалі. За вказівками зверху і стараннями своїх же керівників-енкаведистів (директора, героя Радянсь кого Союзу А. Одухи і завідуючого спецфондом О. Куща) розростався спецфонд, куди "заарештовували” знов і знов вилучені твори української літератури. Її дублікати спалювали або сікли спеціяльними ма шинами на січку. Страшний злочин скоєно у 1952 p., коли у двох кімнатах спецфонду знищено величезну кількість мистецьких творів українських художників. Згідно з наказом з Києва, ці твори були вилучені з фонду Музею українського мистецтва (Національно го музею) і передані у спецфонд бібліотеки, що було використано "для знищення націоналістичних анти- радянських експонатів”. Серед виродків, що про водили цей каригідний акт, були працівники обкому партії Н. Пенькович та В. Єфременко, заступник начальника Обпліту В. Сіренко, цензор Забрамний, а операцією керував той же О. Кущ. Вся графіка і олійні твори спалювалися у великій, спеціяльно виготовленій для спецфонду, печі, скульптуру товкли на куски і вивозили на міський смітник ("Жовтень”, ч. 4,1989, стор, 83-84). Цей жахливий вчинок тримали у великій таємниці, і хто знає, чи сьогодні він був би відомий, якби не несподіваний випадок. У грудні 1955 р. український художник Василь Перебийніс, який проживав тоді у Лондоні, звернувся до радянського уряду з вимогою повернути йому колекцію його творів, що зберігалися у Львові, і були забезпечені на 34,770 франків зо лотом. Стався колосальний скандал і, пригадую, як всі пошепки говорили, що врешті може знімуть з посад Куща і Одуху, бо ж радянська влада дуже не любить сплачувати борги. Але нікого не звільнили. Лише 12 липня 1988 року прийшло розпорядження створити комісію з метою розшуку експонатів Львів ського музею українського мистецтва. У комісію увійшло 13 працівників різних мистецьких і куль турних установ Львова (директори музеїв, письмен ники, художники, архітектори), але були й люди, які теж мали на сумлінні не один злочин щодо україн ської культури. У статті-звіті, що була згодом опу блікована у журналі "Жовтень”, були наведені циф- СВЯТОСЛАВ ГОРДИНСЬКИЙ НА ГОРІ КНЯЗЯ ЛЬВА Так відходять нестримно у безвість хвилини, За хвилинами дні, а за днями роки, І, як перше, гора осипається Львина Золотавим піском, мов минуле, важким. Гнівне сонце встає і, завісу імлисту Розірвавши, як рана палає згори, Тіні крилами б’ють і каштанове листя Розмітають і кидають люті вітри; Важкотілі леви, підірвавшись на лапи, Кам’яніють під луками хмурих будов, І на мурах віків недокінчений напис Снить про синяву днів, замережану в жовть. Але серце не взад поглядає, а, всоте, У майбутнє воно научається йти, Упадати — і знов повставати напроти, І свій захват, як стяг розпростертий, нести. І назустріч вітрам, гураґановим добам, Підіймати себе, наче кований щит, Щоб у кігтях ніхто не роздер, не роздзьобав Те, чим серце саме споконвіку горить. 1938 рові дані переданих тоді у спецфонд і знищених експонатів. Усіх їх було 2115, в т.ч.: портрети цер ковних діячів — 72, портрети українських політичних та військових діячів — 122, жанровий живопис — 204, скульптура — 57, фотографії — 82, графіка — 503, депозити — 82, графіка "5-ої групи” — 802, нагрудні знаки і банкноти — 231; в органи держбез пеки здано 2 скрині музейної зброї ("Жовтень", ч. 4, 1989, стор. 83). Цей список, на жаль, не розкриває, що саме і твори яких мистців було знищено. Комісія взагалі не з’ясувала, чи справді все було знищено, чи значна частина розкрадена. Вже раніше поширювалися розмови, що у місцевих-і республікан ських начальників на стінах красуються твори Труша, Ковжуна, але все це були чутки. І лише наприкінці 80-их років мені вдалося побачити цей список (ма лярства, графіки і скульптури) у С. Стефаника, який якимсь чином роздобув і сховав його, а також список літератури, знищеної на початку 50-их років. Це була грубезна пачка карток, але Семен Стефаник боявся мені її дати, знаючи, що мене чекає, якби цей список знайшли. Але я, все ж таки, дістала "Список произведений, вьіделенньїх из фондов Гос. Музея Украинского искусства во Львове для передачи в спецфонд фи- лиала АН УССР, г. Львов”.* Були там Курилас, Гор- “HALUE ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
