Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вказівок знівелювало досвід праці минулого, що мав свою специфіку і європейський рівень. Згідно з вка зівками, була проведена переінвентаризація іменних бібліотек і архівів. Меморіяльні збірки 14 видатних діячів, в т.ч. В. Лесевича, О. Кониського, чеського етнографа, приятеля І. Франка Ф. Жегожа, М. Мен- цинського та багатьох інших були розформовані і розкидані у різні фонди та колекції. Приватні архіви Івана Франка, Лесі Українки, Осипа Маковея, Гната Хоткевича, Володимира Шухевича, Антона Крушель- ницького та інші були вивезені до Києва. Руйнація первісної структури бібліотеки і ліквідація особистих меморіяльних збірок завдали величезної шкоди історії національної книги і українській культурі взагалі. За вказівками зверху і стараннями своїх же керівників-енкаведистів (директора, героя Радянсь кого Союзу А. Одухи і завідуючого спецфондом О. Куща) розростався спецфонд, куди "заарештовували” знов і знов вилучені твори української літератури. Її дублікати спалювали або сікли спеціяльними ма шинами на січку. Страшний злочин скоєно у 1952 p., коли у двох кімнатах спецфонду знищено величезну кількість мистецьких творів українських художників. Згідно з наказом з Києва, ці твори були вилучені з фонду Музею українського мистецтва (Національно го музею) і передані у спецфонд бібліотеки, що було використано "для знищення націоналістичних анти- радянських експонатів”. Серед виродків, що про водили цей каригідний акт, були працівники обкому партії Н. Пенькович та В. Єфременко, заступник начальника Обпліту В. Сіренко, цензор Забрамний, а операцією керував той же О. Кущ. Вся графіка і олійні твори спалювалися у великій, спеціяльно виготовленій для спецфонду, печі, скульптуру товкли на куски і вивозили на міський смітник ("Жовтень”, ч. 4,1989, стор, 83-84). Цей жахливий вчинок тримали у великій таємниці, і хто знає, чи сьогодні він був би відомий, якби не несподіваний випадок. У грудні 1955 р. український художник Василь Перебийніс, який проживав тоді у Лондоні, звернувся до радянського уряду з вимогою повернути йому колекцію його творів, що зберігалися у Львові, і були забезпечені на 34,770 франків зо лотом. Стався колосальний скандал і, пригадую, як всі пошепки говорили, що врешті може знімуть з посад Куща і Одуху, бо ж радянська влада дуже не любить сплачувати борги. Але нікого не звільнили. Лише 12 липня 1988 року прийшло розпорядження створити комісію з метою розшуку експонатів Львів ського музею українського мистецтва. У комісію увійшло 13 працівників різних мистецьких і куль турних установ Львова (директори музеїв, письмен ники, художники, архітектори), але були й люди, які теж мали на сумлінні не один злочин щодо україн ської культури. У статті-звіті, що була згодом опу блікована у журналі "Жовтень”, були наведені циф- СВЯТОСЛАВ ГОРДИНСЬКИЙ НА ГОРІ КНЯЗЯ ЛЬВА Так відходять нестримно у безвість хвилини, За хвилинами дні, а за днями роки, І, як перше, гора осипається Львина Золотавим піском, мов минуле, важким. Гнівне сонце встає і, завісу імлисту Розірвавши, як рана палає згори, Тіні крилами б’ють і каштанове листя Розмітають і кидають люті вітри; Важкотілі леви, підірвавшись на лапи, Кам’яніють під луками хмурих будов, І на мурах віків недокінчений напис Снить про синяву днів, замережану в жовть. Але серце не взад поглядає, а, всоте, У майбутнє воно научається йти, Упадати — і знов повставати напроти, І свій захват, як стяг розпростертий, нести. І назустріч вітрам, гураґановим добам, Підіймати себе, наче кований щит, Щоб у кігтях ніхто не роздер, не роздзьобав Те, чим серце саме споконвіку горить. 1938 рові дані переданих тоді у спецфонд і знищених експонатів. Усіх їх було 2115, в т.ч.: портрети цер ковних діячів — 72, портрети українських політичних та військових діячів — 122, жанровий живопис — 204, скульптура — 57, фотографії — 82, графіка — 503, депозити — 82, графіка "5-ої групи” — 802, нагрудні знаки і банкноти — 231; в органи держбез пеки здано 2 скрині музейної зброї ("Жовтень", ч. 4, 1989, стор. 83). Цей список, на жаль, не розкриває, що саме і твори яких мистців було знищено. Комісія взагалі не з’ясувала, чи справді все було знищено, чи значна частина розкрадена. Вже раніше поширювалися розмови, що у місцевих-і республікан ських начальників на стінах красуються твори Труша, Ковжуна, але все це були чутки. І лише наприкінці 80-их років мені вдалося побачити цей список (ма лярства, графіки і скульптури) у С. Стефаника, який якимсь чином роздобув і сховав його, а також список літератури, знищеної на початку 50-их років. Це була грубезна пачка карток, але Семен Стефаник боявся мені її дати, знаючи, що мене чекає, якби цей список знайшли. Але я, все ж таки, дістала "Список произведений, вьіделенньїх из фондов Гос. Музея Украинского искусства во Львове для передачи в спецфонд фи- лиала АН УССР, г. Львов”.* Були там Курилас, Гор- “HALUE ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
