Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Одначе так сталося. Комбінація особистих амбі цій та партійних непогоджень разом з нерозумінням жінками партійних сварок та з всіми труднощами, зв’язаними з непевністю повоєнного існування, умо жливили відтворення жіночого товариства без участи Рудницької. В її обороні виступали окремі жінки, але в основному її відсунули тихо, без галасу та від критих арґументів. У повоєнному хаосі Рудницька просто зникла з овиду. Ці таборові події боляче вразили М. Рудницьку, але вона намагалася не сходити з жіночої сцени і не відходити від українського політичного життя. Пе реїхавши до СІ1ІА у 1950 році, намагалася відтворити ті приязні відносини, які існували між Союзом Укра їнок від часу його створення в 1925 році і вибуху війни та галицьким проводом Союзу Українок. Руд ницьку вразило те, що її, голову Союзу Українок та створеного ще в 1934, а леґалізованого у 1937 році Світового Союзу Українок, ніхто не привітав на новій землі, ніхто не поновив запрошення, присланого в 1933 році, приїхати на жіночий конгрес і відвідати жіночі гуртки в Америці. Страшенно боліло те, що ніхто навіть не повідомив її, не те що не запросив на філядельфійський Конгрес Українського Жіноцтва, який, хоч Союз Українок Америки був членом Сві тового Союзу Українок від його створення в 1937 році, названо Першим світовим конгресом. Не вва жала Рудницька ані цього конгресу, ані потім ство реного СФУЖО правосильним. Вона старалася не творити нових організацій, а тільки відновити старі. Спочатку з малою групою осіб і з великим запалом хотіла відновити діяльність матірного Союзу Укра їнок. Щоб нам, зі своєї сторони, відтворити історію перших років приїзду післявоєнних переселенців, треба ще вичерпних досліджень, але не місце від творювати її тут. Для Рудницької як феміністки і організаторки жінок американський період творив сумний та болісний кінець. їздила вона у справах матірного Союзу Українок до Канади, де її вітали, слухали, де їй сподобалося здорове суспільне життя українців. Пробувала з мінімальною фінансовою до помогою організувати написання монументальної праці про жіночий рух на Україні. Листувалася зі своїми колишніми близькими співробітницями, зао хочувала їх, пробувала знайти підтримку УНР. Шу кала способів полегшити життя новоприбулим жінкам в Америці: плянувала дім для самітних жінок та дім для старців. Нічого їй не вдавалося. Не могла звикнути до Америки. Мала відразу до матеріялізму. Втративши статус, не могла звикнути до нового життя. Вона, політична особа, вважала себе на еміграції, а не на місці нового поселення. Вважала, що існуючі орга нізації не стояли на рівні своїх завдань. Партійність, примітивізм, погоня за грішми і ви снажлива фізична потреба заробітку дратували її. 60 років життя, прожитого без особистого щастя, на громадській праці, а громади у неї вже нема. Навіть ’’Голос Америки”, подаючи вістку про працю Союзу Українок, не згадав суспільних та національних ас пектів, які творили суть діяльности організації. Не вдалося зліпити й історії жіночого руху. Деякі жінки відійшли від проекту, інші не хотіли писати, якщо їм не платили. Бракувало навіть другорядних матеріялів. Писати спомини, які нині так би приго дилися, Рудницькій було боляче. І вона покидає Аме рику, вертається до Европи 50-их років, яка ще зберегла прикмети минулого. Там продовжувала по літичну працю і відкрила нові зацікавлення — почала присвячувати багато уваги релігійним питанням. Небуденність Рудницької проявлялася з ранньої молодости. Вона шукала не так нових світів, як пізнання та систематичного вивчення того, в чому жила. Вона, без сумніву, була ідейною, відданою патріоткою України, країни своїх батьків. Цей патріо тизм для неї був природним, невимушеним, не йшов у розріз з єврейським походженням її матері. Нав паки, її мати була українкою в такий самий спосіб, як і її батько, бо вони були мешканцями тієї самої землі. Завжди патріотична, Рудницька також дивилася на справи з дуже раціональними, обдуманими та ціле спрямованими міркуваннями. Не було в її писаннях, в її поведінці, в її публічних виступах елементів спонтанного популярного романтизму. Вона доско нало розуміла потреби душі, важливість емоційного піднесення, символіку групової акції. Вона це за охочує, плекає, організує. Та саме творення цієї емо ційної сили групи виходило поза її межі. Вона часто листувалася з Уляною Кравченко, яка стала поеткою жіночого організованого руху. Уляна Кравченко на писала слова гимну Союзу Українок (музику скомпо нував молодший брат Мілени Антін Рудницький), її вірші, вірші та прозові твори інших авторів, які спри чинилися до творення нової української жінки, зна ходили повне зрозуміння та підтримку Рудницької. У неї самої, однак, не знаходимо модного емоційного забарвлення, навіть такого загальноприйнятого за собу як цитування віршів у статтях і промовах. її публічні виступи на всіх форумах вдалі без цього. Мілена Рудницька йшла своїм шляхом, який най краще відповідав її талантам у повному розумінні та толеранції інших підходів. Студіювала вона філосо фію та математику, щоб могти ці предмети викла дати в середніх школах. Тема її дисертації — ’’Мате матичні основи естетики Ренесансу” — незвична для жінки, тим більше у самому формуванні справи. Ре несанс в додатку не надто цікавив східніх європей ців. НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
