Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРТА БОГАЧЕВСЬКА-ХОМ'ЯК МІЛЕНА РУДНИЦЬКА І ЖІНОЧИМ РУХ (Закінчення) Погляди Рудницької на тоталітарні системи та авторитарні уряди були непримиренні. Особливо гостро виступила вона проти гнобителів українського духу — Росії в її новітньому радянському варіянті та Польщі. З приходом більшовиків вона переїхала до Кракова, згодом до Берліну, а остаточно до Праги. Життєздатність, оптимізм та практичний підхід до справ не покидав її під час воєнної завірюхи. У 1944 році в Празі під її редакторством появилася збірна праця ’’Західна Україна під большевиками”. Весь наклад був знищений по війні і працю пе ревидано лише у 1958 році. Після війни на запрошення Міжнародного Черво ного Хреста Рудницька переїхала до Женеви. Там вона заснувала Український Допомоговий Комітет, який очолювала до 1950 року. П’ятсот українських родин з Чехословаччини завдячують їй свій переїзд на Захід. Завдяки її старанням Ініціятивний комітет віднови Союзу Українок зразу ж після капітуляції Німеччини нав’язав контакти з Червоним Хрестом з наміром одержати допомогу для української емігра ції і був єдиною українською установою, що одер жала відповідь на свій меморіял. Одночасно Рудницька пробивала новий шлях праці еміграційним установам. Була однією з заснов ниць Української Національної Ради в 1948 році і її представником у Швайцарії. Вона продовжувала свою політичну діяльність в еміграційному житті українців, оскільки це було можливим в обставинах, які постали в еміграційному середовищі. Своїм обов’язком після війни Рудницька вважала працю у спонтанно створених клітинах Союзу Укра їнок, які нав’язували до ідейних надбань передвоєн ного жіночого руху та у відновленому Союзі Укра їнок, тим разом Европи. Як більшість активісток Союзу Українок, Рудницька не могла співпрацювати у жіночих секціях, які були створені при Українському Центральному Комітеті за німецько-фашистської окупації, хоч вона вважала, що це був єдиний можливий спосіб діяльности жінок у роки війни. Рудницька спрямувала всю свою енергію на існу вання та допомогу синові, який студіював у Празі. По війні вона відразу старалася скоординувати працю жінок на внутрішньоукраїнському відтинку та відновити контакти, які українці мали в Женеві. При першій нагоді перейшла — таки пішки, через гори, бо транспорт ще не був наладнаний — до Швайцарії, де намагалася виступати як речник українського жіноцтва. Відновлені клітини Союзу Українок виявляли всю самостійність, якою користувалися на рідних землях. Навіть не знаючи про опозицію провідницькому принципові, висловлену тайним гуртком Союзу Укра їнок у Празі в грудні 1944 року, жінки на еміграції самі почали творити свою організацію і форми ді яльности. Однак вона не вижила. Про це згодом писала сама Рудницька: ’’Але самостійна жіноча організація з такою традицією, яку мав Союз Укра їнок, не вміщалася в системі тотальної влади, про яку мріяла одна партія та деякі амбітні політики, що з нею зв’язалися. Вони видали на Союз Українок присуд смерти і прийняли аналогічну постановку жіночого питання, як за часів німецької окупації. При ’’всеобіймаючій” організації мали повстати жіночі секції (відділи) — центральна, обласні, таборові — з десиГнованою провідницею. І цю провідницю жіно чого відділу назначено вже в квітні 1945 року, в останніх днях війни, на конвектиклю в Ауфкірху (Баварія), назначили її чинники з-поза жіноцтва, — стверджуємо це з цілою рішучістю. Щойно багато місяців пізніше ці жіночі секції під тиском жіноцтва, яке звикло було до самостійної жіночої організації, прийняло нібито незалежну організаційну форму, яка спершу називалася ’’Жіноча Праця”, а пізніше — "Об’єднання Українських Жінок”. І щойно багато місяців пізніше дезиґнована волею законспірованих котерій провідниця Об’єднання була затверджена з’їздом своєї Організації. Рівночасно пішла нагінка проти Союзу Українок”. Рудницька підкреслювала, що українська жіноча організація ідеально надавалася виступати в імені всіх українок, бо Союз Українок ніколи не спів працював з німцями. Навпаки, тайний гурток Союзу Українок у Празі в грудні 1944 року виступив проти провідницького принципу у громадській діяльності. Відновлені гуртки жінок по переселенчих таборах виступили проти того, щоб жіноча організація не була самостійною, а творила вітку іншої організації. Рудницька, намагаючись пожвавити контакт з Іри ною Павликовською, однією із членок головного виділу Союзу Українок, яка опинилася у повоєнній американській зоні, зосереджувала свої зусилля на зовнішню працю, думаючи, що Союз Українок від творюється на принципах передвоєнної діяльности. Рудницька діяла у своєму звичному ширшому засягу, а не лише на форумі нової категорії ’’поневолених націй”, і їй не прийшло на думку, що загал еміг раційного жіноцтва не розуміє її підходу. 14 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
