Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Екзекутива СУА повідомляє, що засідання Голов ної Управи СУА відбудеться 14 і 15 листопада ц. р. в Нью-Йорку. Пригадуємо точку 3 ухвал засідання Головної Управи, що відбулося 9-го листопада 1991 p.: ’’Допо мога Україні повинна іти в напрямі створення місць праці. Допомогові акції мають бути координовані тільки референтурою суспільної опіки СУА Просимо обов’язково респектувати наведену точ ку ухвал, що були поміщені в "Нашому Житті” за січень 1992 р. 101-ий Відділ СУА в Іллиної відомий українській громаді з праці, що має на меті добро і допомогу українській людині в потребі. Останнім часом Відділ зібрав 20,000 дол., які переслав до Суспільної опіки СУА з призначенням на купівлю машини-монітора Sirecust 732 Cardiac & Blood Pressure до Львівської обласної дитячої спеція- лізованої лікарні, де СУА постановив обладнати кімнату для хворих дітей — жертв Чорнобиля. Згадана машина була доставлена літаком "Мрія” до Києва, а опісля перевезли її з іншими речами вантаж ним автом до Львова. Екзекутива і Суспільна опіка СУА гратулює і дякує проводові й членкам Відділу за їхню пожертву. Це найбільша сума грошей, яку зложив будь-який Відділ СУА на ту ціль. ГОЛОВНА УПРАВА СУА ТА РЕДАКЦІЯ ’’НАШОГО ЖИТТЯ” ЩИРО ДЯКУЮТЬ 119-МУ ВІДДІЛОВІ СУА В ЙОНКЕРСІ, ЯКИЙ ВЖЕ ВДРУГЕ ЗЛОЖИВ 250.00 ДОЛ. НА УФУНДУВАННЯ ОДНІЄЇ СТОРІНКИ НАШОГО ЖУРНАЛУ. ХТО НАСТУПНИЙ? реве мій дід. Натрапила на глухого. Вже відчуваю, що краще конспіруватися. Дала п’ятака та й чимчикую до бабці поруч. Повторюю запит вже не так голосно. Ніби то за митрополита. — ”А якого?” — хитрує баба. Я теж не з дурних, адже скінчила дипломатичну школу. — ”Та нашого" — ”Ага” — бабця оглянулась навкруги та й забелькотала — ”Не показують, не показують. У сутеренах”. От і відвідала Ексцеленцію. Сповнила обіцянку, дану понад сорок літ тому. Але сповнила. Увечорі розповідаю своєму господареві і пита юся, чому такий староста. — ”Та ж собор тепер православний, адже унію скасовано”. Коли? Як? Мої десятки років по буцигарнях не минулися даром. Так, я залишилася живою. Більше того, залишилася сама собою. ле життя, яке йшло, минало повз мене, пішло своїм шляхом, не торкнувшися мене. Часом дещо доходило крізь дроти, а от історія з унією так і не дійшла в коло моїх інформацій. Я сиділа з авто кефальним митрополитом Борецьким, що збожеволів у Ярославі. Знала якогось православного єретика високої ранґи, сектантів, а от греко-католицькі схиз матики не торкнулися мого кола. Довідуюся тепер побіжно про все, що сталося. Зрозуміла дещо, а далі чую, що сталося з пред ставниками унії тої. Боягузи одразу перейшли на православ’я і продовжували свій шлях, як його аген ти. Ті, що були відважними, торували свій шлях вже по таборах, в’язницях, ізоляторах, засланнях. Міцний середняк, як колись називали певну групу селянства, подався на інтелектуальну роботу, куди вдалося поступити, як от, скажемо, санітаром на швидку допомогу, кочегаром, до музеїв. Мені розповіли про одне село: там священик встиг досить швидко померти. Його поховали біля церкви, церкву замкнули величезним замком, а ключ віддали війту. Суботами парафіяни, особливо жі ноцтво, чепурилися, брали свічки з доморобного воску і йшли до церкви. Війт одмикав замок, всі заходили і по своїх молитовниках молилися своєму Богові. Відспівавши всі належні молитви, йшли до дому, а війт знов замикав церкву. Не знаю, чи довго тривало це становище, але таке було. Тільки дові далась про це аж тепер, у Львові. Мій господар належав саме до останніх. Осві чений, як і всі західні священики, він віддавав свої сили служінню нашій культурі і працював знавцем різьбарства в етнографічному музеї. На цьому ґрунті ми з ним стрінулись і йому я завдячую невеликий клаптик спогадів про відвідини могили покійного митрополита. Нещодавно помер і А. Будзан. Тепер нас уже майже нікого немає. Але лишився народ, нація, а де в кого і власна віра. Умань, березень 1983 р. Цей спомин переслала мені в листі до Львова Надія Суровцова у квітні 1983 р. Померла вона 18 березня 1986 р. Похована в Умані. Надія Мудра “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
