Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЇХ ЕКСЦЕЛЕНЦІЯ НАДІЯ СУРОВЦОВА Михайло Мороз малює портрет Митрополита Андрея Шептицького. Фото Ярослава Коваля. Mykhailo Moroz painting the portrait of Metropolitan Andrij Sheptytskyj. Photo Yaroslav Koval. Мало не сто літ минуло, як я почула вперше про митрополита Української Греко-Католицької Церкви графа Андрея Шептицького. Я бачила його фото: прекрасне обличчя, величну постать. Ані снилося мені, що доля судила побачити його зблизька, ба, пізнати особисто. Кожний рядок тепер має ціну, бо тих людей вже надто мало залишилося на світі. Як не дивно, перша дія відбувалася у колишньому Петербурзі, пізніше Петрограді. За часів Першої світової війни, коли російське царське військо окупувало Галичину і Львів, митро полита за його патріотичну поведінку, та й взагалі, мабуть, за саму ’’фірму”, вивезли в Московщину до якогось кляштору й інтернували. Він перебував там разом з єпископом Юриком. Коли відбулася революція, інтерновані мали по вернутися на свою Батьківщину. От в першу чергу українську колонію в Петрограді зацікавила доля митрополита. Старше громадянство вживало якихось своїх заходів, щоб його зустріч (він мав повертатися через Петербуґ) відбулася якнайурочистіше, і дістало дозвіл зустрічати його в царських покоях. А ми, студентство, мали в цьому також брати участь. Мене та Миколу Чечеля (пізніше секретаря Центральної Ради), тодішніх членів земляцтв, гуртків леґальних та нелегальних, делегували брати в цьому участь. Поїзд приходив вранці. Ми стояли на пероні. Я — з маленьким букетом весняних квітів, куплених за студентські копійки. Вагон підійшов повільно. І на решті я побачила величну постать Шептицького. Коли він ступив на східці, я кинула йому під ноги оті квіточки. Люди на пероні звернули на нас увагу, а коли потім старші громадяни повели його до цар ських покоїв, то й поготів здивуванню не було меж. Митрополит спинився у польського кардинала, що очолював католицьку парафію столиці. Ми довідалися, що митрополит захворів, і нас з Чечелем вирядили його відвідати. Самого Шептиць кого ми не бачили, нам тільки переказали його подяку за турботу про стан здоров’я. Через деякий час українська громада влаштувала в залі на Невському проспекті урочистий концерт на честь звільненого. Вирішили оформити це якнай краще. Була весна, початок березня; з квітами, ро зуміється, на півночі було туго, але ми все ж таки їх роздобули. Зо мною брало участь дванадцятеро дівчат. Всі вони були в білих сукнях і стояли вздовж мармурових сходів, якими мав іти до залі митро полит. Коли Шептицький наблизився, я кинула йому під ноги квіти, те саме мала зробити і решта дівчат, коли він піде вгору. Але тут сталася несподіванка: митрополит простягнув мені руку. Складна ситуація... Адже я студентка, атеїстка (розуміється), а руку “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
