Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Восени минулого року Союз Українок Чернігівщини відзначив 135-ліття з дня народження видатної української педагогічної діяч ки Софії Русової. З тієї нагоди у Чернігові відбулося її вшанування, яке повторилося в Олешні, селі Чернігівської обпасти, де вона народилася. Організатори тих імпрез запросили з діяспори нащадків Софії Русової. Її внучка Ніна Михалевич з Філядельфії подала нам свої враження зі святкувань. Софія Русова була не тільки педагогом. Вона брала т акож активну участь в українському жіночому русі як голова Україн ської Жіночої Національної Ради. Ніна Ліндфорс-Михалевич Nina Lindforce-Mychaievych. НІНА ЛІНДФОРС-МИХАЛЕВИЧ УКЛІН ТОБІ, ЗЕМЛЕ РІДНА! Якось Оля раптом вигукнула: ’’Мамо, прийшов ось виклик на Україну. Союзянки відзначають 135- ліття з дня народження нашої бабці Софії Русової і хочуть, щоб усі нащадки були присутні. Поїдемо, мамо!” І от ми вдома, на Україні. Київ зустрів нас ранень ко сходом осіннього сонця на невеличкому летовищі у Борисполі. А союзянки з квітами одразу підійшли до нас — якимсь чудом впізнали. І це вже ми їдемо автобусом з летовища до Києва. На передмісті — великі квартали нових мешканевих будинків. А ось і Київ... Нас привезли у готель ’’Турист”, дали кімнати на 18-му поверсі. По коридорах і у великій кімнаті з телевізором — килими. Але в коридорах до кімнат стіни з облупленою штукатуркою, а в кімнатах вікна не закриваються як слід. Ванна ніби в порядку і вода гаряча є. Годували нас у готелі непогано, але потрошку, і кожний день на обід ґуляш. Давали смач ну джерельну воду, ну і хліб був домашній, без жадних домішок. Були ми в Києві, Чернігові, Ріпках і в селі Олешні, в нашому родовому обійсті. Села (ми їх проїздили автобусом) бідні, але чистенькі, де-не-де визирають новенькі хатки. Як і колись, по вулицях біля калюж — гуси та качки, а на полях пасуться великі стада худоби. Біля хатин різні квіти. Між Києвом та Черніго вом дороги широкі, чисті, в багатьох місцях обсадже ні тополями, стовбури яких до певної висоти обмазані вапном — відчувається рука господаря. Але по дорозі нема "обжорок” з бензиновими станціями. Та шофер якимсь чудом знав, що ось пасажирам треба вийти і він просто зупиняється, де є кущики: "Станція Бере- зай, кому треба — вилізай!” І всі біжать: хлопці — наліво, дівчата — направо. Без жадних церемоній. Просто і мило. Україна — це повна руїна. Народ, люди, земля, вся природа... Народ ще не оговтався. Ще з недо вірою, обережно до всього ставиться. А дехто навіть і ворожо шипить за спиною. Люди — свідомі, люди — як наше жіноцтво-союзянки: щирі, привітні, сер дечні, повні енергії і віри у самостійне, вільне дер жавне життя нашої Батьківщини. З ними було так легко, так вільно, так просто, що людина віджила і стала повністю собою. Через усе населення України чітко проходить лінія, яка розмежовує весь народ на лицарів і янича рів. Наші церкви — поганьблені, обкрадені, порожні. Це свідки нашої багатої, величної історії. Вони мовч ки перенесли наругу ворога, терпеливо приглядають ся і чекають вільного, творчого життя нашого здіб ного, роботящого, багатого духово народу, розкуто го, повного господаря прадідівської землі. Стоїчно стоять і чекають, коли вже вільно, радісно задзвонять їхні дзвони по всій Україні, на цілий світ. Мудрі, шляхетні і незрадливі наші церкви. НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
