Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Восени минулого року Союз Українок Чернігівщини відзначив 135-ліття з дня народження видатної української педагогічної діяч ки Софії Русової. З тієї нагоди у Чернігові відбулося її вшанування, яке повторилося в Олешні, селі Чернігівської обпасти, де вона народилася. Організатори тих імпрез запросили з діяспори нащадків Софії Русової. Її внучка Ніна Михалевич з Філядельфії подала нам свої враження зі святкувань. Софія Русова була не тільки педагогом. Вона брала т акож активну участь в українському жіночому русі як голова Україн ської Жіночої Національної Ради. Ніна Ліндфорс-Михалевич Nina Lindforce-Mychaievych. НІНА ЛІНДФОРС-МИХАЛЕВИЧ УКЛІН ТОБІ, ЗЕМЛЕ РІДНА! Якось Оля раптом вигукнула: ’’Мамо, прийшов ось виклик на Україну. Союзянки відзначають 135- ліття з дня народження нашої бабці Софії Русової і хочуть, щоб усі нащадки були присутні. Поїдемо, мамо!” І от ми вдома, на Україні. Київ зустрів нас ранень ко сходом осіннього сонця на невеличкому летовищі у Борисполі. А союзянки з квітами одразу підійшли до нас — якимсь чудом впізнали. І це вже ми їдемо автобусом з летовища до Києва. На передмісті — великі квартали нових мешканевих будинків. А ось і Київ... Нас привезли у готель ’’Турист”, дали кімнати на 18-му поверсі. По коридорах і у великій кімнаті з телевізором — килими. Але в коридорах до кімнат стіни з облупленою штукатуркою, а в кімнатах вікна не закриваються як слід. Ванна ніби в порядку і вода гаряча є. Годували нас у готелі непогано, але потрошку, і кожний день на обід ґуляш. Давали смач ну джерельну воду, ну і хліб був домашній, без жадних домішок. Були ми в Києві, Чернігові, Ріпках і в селі Олешні, в нашому родовому обійсті. Села (ми їх проїздили автобусом) бідні, але чистенькі, де-не-де визирають новенькі хатки. Як і колись, по вулицях біля калюж — гуси та качки, а на полях пасуться великі стада худоби. Біля хатин різні квіти. Між Києвом та Черніго вом дороги широкі, чисті, в багатьох місцях обсадже ні тополями, стовбури яких до певної висоти обмазані вапном — відчувається рука господаря. Але по дорозі нема "обжорок” з бензиновими станціями. Та шофер якимсь чудом знав, що ось пасажирам треба вийти і він просто зупиняється, де є кущики: "Станція Бере- зай, кому треба — вилізай!” І всі біжать: хлопці — наліво, дівчата — направо. Без жадних церемоній. Просто і мило. Україна — це повна руїна. Народ, люди, земля, вся природа... Народ ще не оговтався. Ще з недо вірою, обережно до всього ставиться. А дехто навіть і ворожо шипить за спиною. Люди — свідомі, люди — як наше жіноцтво-союзянки: щирі, привітні, сер дечні, повні енергії і віри у самостійне, вільне дер жавне життя нашої Батьківщини. З ними було так легко, так вільно, так просто, що людина віджила і стала повністю собою. Через усе населення України чітко проходить лінія, яка розмежовує весь народ на лицарів і янича рів. Наші церкви — поганьблені, обкрадені, порожні. Це свідки нашої багатої, величної історії. Вони мовч ки перенесли наругу ворога, терпеливо приглядають ся і чекають вільного, творчого життя нашого здіб ного, роботящого, багатого духово народу, розкуто го, повного господаря прадідівської землі. Стоїчно стоять і чекають, коли вже вільно, радісно задзвонять їхні дзвони по всій Україні, на цілий світ. Мудрі, шляхетні і незрадливі наші церкви. НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1992 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
