Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Черняхівські жили разом з старенькою матір’ю Софі єю Віталіївною Старицькою, що померла в 1927 р. та сестрами Людмили Михайлівни — Марією та Окса ною. Марія Михайлівна була професором інституту ім. Лисенка, але матеріяльно професура нічого не давала: мізерну платню затримували на кілька мі сяців, а гроші катастрофічно падали, і професор ської зарплати за місяць праці вистачало на кіло хліба. Оксана працювала перекладачкою в Держви- даві (Державному видавництві), де теж нічого не одержувала, і в американській установі для допо моги українцям — ’’АРА”, і це рятувало більш-менш родину. Людмила Михайлівна працювала на трико тажній фабриці, і я не раз вранці зустрічала її, коли вона в хусточці поспішала на передмістя Києва — Демієвку, де була фабрика. Людмила Михайлівна брала участь в житті Укра їнської Академії Наук, часто відвідувала наукові за сідання і була ініціятором ’’Товариства прихильників музею діячів української культури”. Хоч за совєтської влади Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська не виступала офіційно, але значення її та роля в житті української громади були дуже значні. Цьому періоду в її житті присвячені мої особисті спогади. Дружба, ніжна, зворушлива дружба, цієї видатної української жінки заповнила десять років мого життя і зогріла мене в найтемніші, найважчі роки. Перед її великим, люблячим серцем і її муками, в яких від дзеркалювалися страждання нашої Великої Батьків щини, з глибокою любов’ю та пошаною схиляю я свою голову. Я була б щаслива, якби мої спогади викликали спогади інших осіб, які знали особисто Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську і доповнили б зроблену мною спробу намалювати її світлий образ. В житті буває часто, що перше враження від людини залишається назавжди в пам’яті, домінує над пізнішими враженнями. Так було зі мною. Перша моя зустріч з Людмилою Михайлівною Старицькою- Черняхівською врізалася в мою пам’ять, хоч було в моєму житті багато інших зустрічей з нею. Стояло літо 1922 р. Чудесне Київське літо... Гаряче сонце схилялося на захід і косими проміннями освітлювало канцелярію Інституту Археології, яка містилась в першому поверсі будинку 1-ої клясичної гімназії на розі бульвару Шевченка та Володимир- ської вулиці, коли я, вчений секретар Інституту, вступила до кімнати. Коло стола секретаря стояло дві жінки: молода, висока, чорнява красуня та вже літня, невисока, з свіжим, малим лицем, короткозо ра, з льорнеткою на ланцюжку. Я спитала секретаря, хто вони, і почула, що це Людмила Михайлівна Чер- няхівська та її донька Вероніка, яка вступає до Інституту. Такими назавжди лишились в моїй пам’яті — Людмила Михайлівна в світлі передвечірнього літнього дня, вся втілення любови матері, поруч з красунею Роною. Наступного року я одружилася з Миколою Про- коповичем Василенком, із того часу почалося моє знайомство з родиною Черняхівських. Зустрічалися ми з нею не часто. Вона та її чо ловік, Олександер Григорович Черняхівський, нале жали до гуртка ’’Старої Громади”. На той час -1929- 1934 pp. — у Києві залишилося дуже мало членів ’’Старої Громади”, яка знов перейшла в підпілля. Чимала частина членів під впливом більшовицького терору не виявляла інтересу до ’’Старої Громади”. Збирався лише невеликий гурт людей — подружжя Черняхівських, М. Василенко, Володимир Вікторо вич Ігнатович, Гнат Павлович Житецький, д-р Квят- ковський, Сергій Олександрович Єфремов. Спочатку, ’’Стара Громада” збиралася, за старою традицією, по черзі у членів, але мешканеві умови того часу були такі, що ніхто з членів Громади не мав окре мого помешкання, і тому з 1924 року збори відбу валися завжди у нас, на Тарасівській вулиці ч. 20, де мій чоловік мешкав понад 25 років в маленькому будиночку з окремим входом з двору. За традицією, спочатку відбувалася ’’ділова ча стина” зборів в кабінеті мого чоловіка, а по закін ченні головних питань всі переходили до їдальні, де чекала вечеря також з традиційним меню. Почина лася бесіда на різні теми, весела, вільна, при чому Людмила Михайлівна завжди сиділа на ’’своєму” міс ці в куточку великої канапи і була правдивою ’’цари цею зборів”. Дотепна, розумна, жвава, вона здава лася чарівною молодою жінкою в повному володінні своїх жіночих чарів. Її партнером був С. О. Єфремов, теж цікавий співбесідник, жвавий та дотепний. Ми переживали тоді важкі часи: тимчасовий курс на ’’українізацію” був уже пройдений, починалися утиски з боку совєтського уряду і формула ’’національний по формі та с о ц іа л іс ти ч н и й змістом” вже провади лася в життя. Люди чекали чогось страшного, але хто ж міг подумати тоді, в якій трагедії українського народу будуть зв’язані міцно Людмила Михайлівна та Сергій Олександрович? Року 1926 Олександер Григорович Черняхівський, як видатний гістолог, дістав запрошення до Еспанії до проф. Кахаля — відомого еспанського гістолога — і поїхав за кордон з донькою Веронікою. По до розі він зупинився для наукових дослідів у Берліні, і там Рона, поки він працював в лябораторіях, з жа добою молодої жінки, відвідувала театри, концерти, кіно, переважно в товаристві українських емігрантів. Хтось з них познайомив її з німцем Геккен, який закохався в красуню. Рона дала йому свою руку. Він приїздив до Києва, і тут вони одружилися, не зва жаючи на всі протести батьків. Молоді поїхали до Берліну, а за кілька місяців Рона приїхала знов до Києва. На той час, син Оксани Стешенко, Ярослав Сте- шенко працював у Харкові в ’’Книжковій Палаті”. Він влаштував Рону в Українському Державному Видав ництві ("Укрдержвидав”), де вона працювала, як перекладачка, і в Києві бувала рідко. Продовження в наступному числі 4 НАШЕ ЖИТТЯ", БЕРЕЗЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
