Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В такому оточенні виховувалися доньки Стариць- ких. Старша Марія (1865-1927) присвятила себе те атру. Спочатку, грала на українській сцені, а пізніше, стала професором деклямації, сценічного мистецтва, історії театру в інституті ім. Лисенка в Києві. Молод ша донька Оксана (1876-1941) одружилася з відомим діячем української культури Іваном Матвійовичем Сте- шенком (1873-1918). Він був поет, історик україн ської літератури, професор університету і палкий політичний діяч: з студентських часів він був актив ним членом української громади, а за часів Централь ної Ради — генеральним секретарем освіти. Року 1918 він був забитий в Полтаві бандитами. Оксана Стешенко теж трохи виступала в літературі. Вони мали доньку Орисю та сина Ярослава. Найталановитішою в родині Старицьких була друга донька Людмила (1868-1941). Великі здібності до літератури — вона була талановита поетка, пе рекладачка, зокрема з російської мови, і драматург — Людмила Михайлівна поєднувала з великою скром ністю, не надавала значення своїм творам, не зби рала своїх віршів. Людмила Михайлівна була жінкою великого серця, любови, саможертви. Ще з ранньої молодости була підпорою родини Старицьких: вела господарство великої родини, де не було дня, щоб господа не була повна гостей; вона виручала матір, яка не втручалася в господарські справи. Коли ро дина Старицьких опинилася в скрутному стані, че рез невдалу антрепризу Михайла Петровича, яка за кінчилася фінансовою катастрофою, молоденька Люда, яка тількищо скінчила гімназію, поїхала гу вернанткою, щоб трохи заробити для родини. Але вона не обмежувалася господарством — з ранньої молодости вона була співпрацівником батька і бра ла ближчу участь в його літературній праці (між іншим, за її участю написано роман ’’Перед бурею”). Деякий час вона грала на сцені, але незабаром по кинула її, хоч виявила неабиякий талант. 1906 року вона одружилася з лікарем Олександром Григорови- чем Черняхівським, пізніше, видатним гістологом, доцентом університету. В Українському Науковому Товаристві у Києві він завідував медичною секцією. Господа Черняхівських на початку XX ст. після смер- ти Михайла Петровича Старицького (1904 р.) прийня ла в спадщину значення, яке мала господа Стариць ких. В скромній квартирі Черняхівських у Києві зу стрічався весь український Київ: громадські діячі, артисти, письменники. Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська пи сала багато і надзвичайно легко. Її перші вірші та фейлетони друкували в газеті ’’Киевское Слово”, яку видавала в Києві в 1894 та 1895 pp. група поступових українських діячів. Вона підписувала їх псевдонімом ’’Маленькая мушка”. Пізніше, в 1897 р. вона писала в газеті ’’Киевские Отклики” — першій газеті україн ській по духу, хоч і російською мовою. Пізніше вона писала в українській газеті ’’Рада”. Її вірші друкува лися в збірнику ’’Вік”, але більша частина їх розгуби лася. Більш пощастило її драмам, які були надруко вані і деякі ставилися на сцені. Життєвий шлях Л. М. Старицької-Черняхівської осяяла тісна дружба її з М. Лисенком, якому вона допомагала вишукувати вірші для романсів, на його замовлення вона написала прегарний ’’Ноктюрн”. Для М. Садовського вона пристосувала ’’Енеїду” Котля ревського. У Києві якось забули, хто був автором цієї прекрасної п’єси. Література та мистецтво не заповняли Людмили Михайлівни; вона була палкою громадською діяч кою. Коли у Києві відкрили Український Клюб, го ловою його став М. Лисенко; Людмила Михайлівна була його заступницею, а пізніше, головою Клюбу. Клюб відіграв видатну ролю в житті України. За світової війни 1914 р. Київ, як і вся Україна, були наповнені біженцями, що з примусу кидали свої хати, господарство. Волинь, Холмщина, Галичина — де сятки, сотні тисяч людей нещасних, безпритульних, хворих з’явилися на Україні. Для допомоги їм за снували комітети, відкрили лазарети, притулки, їдаль ні, школи, гімназії. Українські жінки виявили виключ ну енергію, саможертовність. Серед них чільне місце посіла Л. М. Старицька-Черняхівська, яка, не шко дуючи себе, працювала, допомагаючи всім. Зокрема, багато робила вона для допомоги галичанам, яких привозили до Києва як закладників. Вона з гуртком українських жінок, серед яких були: Любов Микола ївна Шульгина, В. О. Матушевська, Н. А. Кудрицька- Енгеть, Онися Дурдуківська, встановили зв’язок з тюрмою, де перебували галичани, добилися, щоб їм дозволено було брати їх на-поруки додому, на їх утримання. Коли закладників стали висилати до Сибіру, Л. М. Старицька-Черняхівська поїхала до Красноярську, щоб на місці обслідувати умови, в яких вони жили, відвезла їм щедрі подарунки, а на підставі здобутого матеріялу розпочала клопотання про поліпшення їх долі. В зв’язку з тим, пізніше, в 1920-1930 роках, мені доводилось чути від галицьких вчених, що працювали у Києві, зворушливі спогади про відвідини їх у Сибіру Л. М. Старицькою-Черня- хівською та вислови подяки їй за її ставлення до них в часи недолі. З початку революції 1917 р. Л. М. Старицька- Черняхівська належала до партії соц-федералістів. На її мешканні відбулося знаменне засідання ЗО квіт ня 1918 p., коли голова кабінету міністрів гетьман ського уряду М. П. Василенко прийшов запрошувати соц-федералістів вступити до гетьманського уряду. За гетьмана Л. М. Старицька-Черняхівська пра цювала в відділі мистецтва, в театральній секції. Тоді почала вона перекладати лібретто опер, домага ючись українізації опери. Як голова українського Клюбу, вона вітала в 1918 p. С. Петлюру. Року 1919 вся родина Старицьких-Черняхівських виїхала з Ди ректорією до Вінниці, а в 1920 р. повернулася до Києва. В 1920 роках родина Черняхівських жила дуже скрутно, як і більша частина інтелігенції на Україні. НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1992 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
